В Оленки болить горло.
Мама сидить коло її ліжка і тихо наспівує:
Спи, маленька донечко,
Спи, моя хороша.
Замерза віконечко,
Стелиться пороша.
Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло.
— Мамо! — висовує Оленка носа з-під ковдри.— Завтра ж ялинка! Правда?
— Правда. Тільки спи, доню, видужуй...
— Мамо! Я тобі про ялинку розкажу. Хочеш?
— Хочу,— всміхається мати.— Тільки тихенько. Голосно тобі не можна.
І Оленка стиха говорить:
— У наш садок привезли ялиночку. Таку маленьку, чепурну. Маринка подивилась на неї і питає:
— А де іграшки?
А Надія Іванівна — це наша нова вихователька — й каже:
— Давайте самі зробимо.
Оленка примружилась. Мабуть, згадала, як вони гуртом робили іграшки. Вовчик зірочку вирізав. Оленка теж старалася — білочку зліпила. А Юрко склеїв паровоз.
Тільки Маринка зарюмсала:
— Ведмедик у мене зламався...
Справді, у її ведмедика вухо відпало. То чого ж плакати? Хлопчики допомогли Маринці — і вухо приросло до голови.
Багато-багато іграшок зробили. Тоді Надія Іванівна підійшла до ялинки і спитала:
— Куди ж ми Вовину зірочку почепимо?
— Вовину зірочку — аж на верхівочку! — гуртом проспівали малята.
— А Юрків паровоз?
— Де Дід Мороз, там і паровоз! — вигукнули всі, а Оленка найголосніше: — Дід Мороз на паровозі подарунки всім розвозить!
— А куди, скажіть, Оленчину білочку?
— Оленчину білочку — на лапату гілочку!
— А Маринчиного ведмедика?
— Ведмедика — на велосипедика!
— Не хо-о-чу! — запхикала вередлива Маринка.— Він упаде і розіб’ється.
Даремно пхикала Маринка: ведмідь не впав і не розбився.
— Оті готова у нас ялинка до свята! — обвела всіх поглядом Надія Іванівна.— Завтра приходьте з мамами і татами. Будемо співати, будемо танцювати. Новий рік стрічати!
Розказала Оленка мамі, як вони новорічну ялинку наряджали, і зажурилася. Усі її друзі будуть веселитися, одна вона, Оленка, лежатиме в постелі.
Раптом хтось подзвонив до них. Мама відчинила двері. Дивиться: стоїть біля порога чепурненька ялиночка, і нікого близько немає, тільки потупотів хтось по східцях.
Повернулась мама весела:
— Дивись, Оленко, ялинка. І написано: "Оленці від Діда Мороза".
Глянула Оленка на ялинку і заплескала з радощів у долоні:
— Мамо! Я знаю, звідки Дід Мороз ялинку приніс. Знаю, знаю! Онде верхівочка — Вовина зірочка. А де Дід Мороз — Юрків паровоз. От і в мене буде свято!