Місцями вуличка оживала від галасу цілком голої дітвори, яку намагались заглушити своїм сокорінням табуни курей, що вешталися поміж людьми.
Часами якісь збиточники, угледівши грецькі одяги Гелене та Ізі, кидали своє порпання в болоті й гукали їм услід:
— Безбожниці! Невірні!
— Свиножерки! Вбивці котів! Але коли дівчата оглядались на ці вигуки, то бачили спущені додолу очі, або роблено байдужі обличчя соромливих дітей, що спокійно гралися.
Скрізь перед хатами, на вулиці, як у себе вдома, жінки, одягнені лише в короткі спіднички, що тримались на одній шлейці через плече, робили, не поспішаючи, щоденну свою працю. Чистили молоді, подібні до шпараги, паростки папірусу, перебирали червону або білу фасолю, вибирали з лотосових дозрілих голівок, подібних до маківок, зернята. Обшкрябували блискучу рибу, що мов таблички шліхтованого срібла, лежала купами. Розтинали вздовж, нанизували на жердки й вішали сушитись на сонці. Обскубували і патрали диких гусей і дрібних пташок, що потім мали йти на вудження над запашними галузками, або складали вже печених пташок до великих глиняних посудин і заливали їх по вінця розтопленим гусячим салом.
Був саме час робити запаси на цілий рік.
Тим-то всі вільні чоловіки перебували на ловах на повних пташиного гамору острівцях, що повитикались з води й принаджували до себе птахів. Багато чоловіків ловило рибу, яка ще не встигла повернутись до глибин.
Ось і крамнички: маленькі, вбогі, брудні, як і все на цій вулиці. З-під напнутих пружкованих наметів виглядають гори сріблястого часнику, висять запони з вінків злотистої цибулі, на тлі темно-жовтавого огіркового килиму. Брунатні сушені фініки та фіги доповнюють візерунки. При самій вулиці під наметами зложені в колони ячні коржі — хліб єгиптян. Тут же, на вулиці, голяр голить своїх замовників. Швець лагодить прохожому сандалію, не поспішаючи й не зважаючи на те, що замовник чекає босоніж закінчення направи.
Часто Ізі й Гелене спиняла юрба, що серед вулиці творила широке коло навкруги заклинача гадів або рапсода, здебільшого старого, сліпого діда. Сліпці виводили днедавніх пісень або речитативом мелодекламували казки про короленка Сатні, красуню Неткро з рожевим личком, про Рамзеса великого та його бій під Кадешем і колишню славу землі Кемі.
Тоді жінки забували про свою рибу, горщики, швець спиняв латання сандалії, черпальники — виливання води. Довкола співака чулось зітхання:
— Колись було!
— Минулося!
— Така, видно, воля богів!
Зітхання були мляві, ялові. В них не відчувалося волі до ліпшого, протесту...
— Здається, що ми потрапили не до живих людей, а в якийсь підземний край тіней, які блукають без надії на ліпше й без бажань,— зауважила Гелене.
Її діяльна вдача не могла стерпіти цього "сну життя".
— А мені подобається такий відмінний від міської метушні тихий спокій,— відізвалася Ізі.
Горнефтова хатинка відрізнялась від сусідніх лише тим, що її очеретяна стріха, розкуйовждена вітром, шелестіла сумніше. Стукання в потріскані двері викликало з сусіднього двору молоду гарну жінку, що вийшла з дитиною на руках. З-за неї виткнулась горбоноса голова великої нубійської кози, прив'язаної за передню ногу до кілка. Коза довірливо тулилась до своєї господині, тихенько мекала й жовтими здивованими очима уважно дивилась на незнайомих. Гелене оглянула жінку поглядом митця. В довгій, подібній до вузької сорочки сукні, в пружкованій хустці — клафті, що спадав на щоки й звішувався на груди кінцями, єгиптянка була доброю моделлю на "матір Ізіду".
— Шукаєте Горнефта? — мелодійним голосом, ласкаво запитала жінка, всміхаючись довгастими очима.
Дарма, що вона належала до александрійської бідноти, з-під фалд її клафту виглядали великі срібні сережки з мафкатовими оздобами, а на шиї було по-мистецькому зроблене скляне намисто. її великі очі були підмальовані "рибкою" й продовжені темною лінією аж на скроні.
— Горнефта нема вдома,— продовжувала каліченою грецькою мовою, додаючи єгипетських слів.— Він повернеться — може, ввечері... а може, тільки завтра.
— От тобі й радуйся! — з досадою вигукнула Гелене.— Вставай серед ночі, тягайся в неблигомий світ з усякими пригодами! Загубиш робочий день, щоб почути: повернеться завтра.
— Я ж не сказала напевно, що завтра. Може, ще й сьогодні ввечері.
Грекиня мовчки зміряла поглядом струнку постать єгиптянки:
— Чи ж має він бодай свіжі фарби?
— Де б же він їх мав? — спокійно здивувалася Горнефтова сусідка.— І навіщо? Він вже давно їх більше не виробляє. Казав, що забагато з тим мороки. Тепер він найнявся до храму Пахт — на Ракотісі. Там чистить помешкання священних котів і доглядає котеняток.
— А бодай його крокодил! — побажала було Гелене.
— Лихе слово на пустиню! — перепинила Геленине "бажання" єгиптянка.—Потребуєш щось переказати Горнефтові?
— Я потребую фарб, і нічого більше. Що ж би йому переказувала?
— Справді,— лагідно погодилась єгиптянка.— А от, як забажаєш гарненького котика, Горнефт радо тобі його принесе.
І, бачачи, що грекиня повернулась, щоб іти, єгиптянка тихо й чемно проказала:
— Ідіть щасливі!
Ізі простягла монету:
— На тістечко твоєму маленькому.
Жінка похитала головою:
— Дякую красненько. Не треба. Я ж нічого для вас не зробила.
— Ну, так...— завагалась Ізі,— покажи нам дорогу до Фаніон, або Нефру, танцюристки. Знаєш її?
— Ось буде найкоротша,— промовила жінка й пішла з дівчатами.
Домик батька Фаніон був помітно більший і чепурніший за інші хатки в тій вулиці. Його підпирали невеличкі піддашки на яскраво помальованих дерев'яних стовпцях у формі лотосових стеблин. На чепурно виплетеній з очерету рогіжці сидів, підобравши лід себе ноги, виголений, літній вже чоловік. Перед ним був низенький столик, заставлений більшими, меншими мисочками з різнобарвними скляними круглими й довгастими намистинами й тонесенькими срібними та мосяжними дротиками. Чоловік заглядав у розложений перед ним шматок папірусу, де було викреслене подібне до коміра єгипетське намисто. Брав одну по одній намистини й, уживаючи тих чи інших щемок, нанизував на дротик, підганяючи до малюнка. Іноді відкушував гострозубцями Шматок дротика, майстерно його скручував щемками, надаючи йому орнаментальну форму, і вставляв у свій виріб цю філіграну.
Ізі привітала його як давнього знайомого.
— Що сталось з Фаніон? Чому вона не була на бенкеті?
— Не була, бо лежить. Там,— показав чоловік на відчинені в хату двері.— Вчора викрутила собі ногу. Я вже кликав до неї жерця. Святий отець зробив що слід і каже, щоб лежала зо три дні. От нещастя! — докінчив він, однак таким спокійним голосом, неначе не було у цьому анінайменшого нещастя, а звичайнісінька щоденна конечність.
Гелене затрималась подивитись на морочливу працю майстра.
— Ти також, як і моя донька та Ізі, танцюристка? — оглянув майстер високу й масивну малярчину постать.
— Але де! Така Андромаха, як я, своїми танцями й подіум би провалила,— пожартувала Гелене.— Я малярка, тому мене цікавить твоя майстерна праця.
— От воно що! Виходить — і ти теж митець, як я. От нещастя! — додав він радісно й підсунув Гелене низенький дзиґлик.
— Сідай. Ви ж бо, греки, не вмієте, як ми, сидіти на долівці. От нещастя! — вже цілком щиро засміявся він.— Я це знаю. Сідай. Побалакаємо по-товариському.
— Чудові речі ти робиш, товаришу, якщо дозволяєш так тебе звати. Певно, добре на них заробляєш?
Майстер розклав руки:
— Істинно: заробляють на них добре, тільки не я, а фенікійці. Бо я продаю свої вироби їм, а вони вже продають їх скрізь по світі.
Сказане це було з деякою пихою. Але грекині ця пиха була незрозуміла.
— Речі справді гарні. Гармонійні, вартісні. Але ж чому на них зароблять фенікійці, а не ти, артисте?
Майстер впер руки в коліна і втопив довгий погляд в очі Гелене.
— І що-бо ти говориш, товаришко? — спитав він урочисто.—Хіба ми з тобою не митці? Митець уміє тільки творити. А торгуватись, набиватись, вихваляти свої вироби? Нам, артистам, це не личить. Наш брат до палаців доробитись не може. Аби був хоч свіжий "ячник".
Гелене не переконувала. Знала, що єгиптяни можуть працювати тільки на когось, працювати вперто й пильно, як ті воли з пісні, що їм "буде солома", але... не зерно.
Але майстер підморгував:
— Бачу, що гадаєш інакше. Ви, греки, такі дивні люди. Ніби ви митці та ще й неабиякі, бо відчуваєте красу, як ніхто інший. А тим часом завжди у вас на думці прибуток, заробіток, маєтки. В мене жінка грекиня. От нещастя! Тому й мою доньку, що таки є Нефру, звуть з-грецька Фаніон. І ти собі уяви, моя стара все крутить, щоб Нефру стала перекупкою: Так: пе-ре-куп-кою! Донька митця! Внучка митця! Коли ж і дівчина має нахил до мистецтва.
Гелене не промарнувала часу: від "товариша" довідалась, що не гірші фарби, а ще й дешевші, виробляє Горнефтїв учень. Тож, щойно загукав Юстус, вона не барилась. Не засиділась також Ізі: квапилась замовити слівце за подружку в школі. Та хоч приятельки й розійшлися в різні боки, думки їхні бігли одною стежкою й крутились навколо події, що спричинила Фаніонину неміч.
Попереднього вечора єгипетське передмістя, від старого до малого, було стурбоване пригодою на березі Нілу. Рибалки пригнали з моря човна, де, не знати скільки вже часу, гойдалось на хвилях мертве тіло вояка цезаревої варти, високого рангу. Золоті перстені на пальцях, дорогоцінний меч і повний кисет золота свідчили, що смерть заподіяла не рука грабіжника. А що в човні знайшовся ще й порожній келих і шматок папірусу зі словами: "Пріскові — Гарпократ", то пригода ставала дуже загадковою і хвилюючою.
В юрбі на березі була й Фаніон. Коли вартові почали відганяти настирливих цікавих, хтось так нещасливо штовхнув дівчину, що їй підгорнулася нога, й Фаніон розтягла собі жилу.
Гелене міркувала:
— За одну ніч, при перебуванні цезаря й побільшеній варті — два її відомі злочини!
Ні напад Лізія, ні вбивство бенефіціарія Пріска не видавались такими простими. Який підклад? Самим п’янством цього не пояснити. І не слухаючи Юстусової лайки на "бешкетників-єгиптюків", що чіплялась до його осла, Гелене міркувала далі:
"Добре, що цезар відвідав Александрію... але, мабуть, буде ще ліпше, як він поверне до свого Рима. Правду казав Стробус, що "вітер з Рима не приносить нічого доброго".