Ні! Ти хочеш бути іншим, а ці не хочуть! Годі!.. Ти сам раз у раз казав, що в цьому вся різниця. Годі, годі! Я не хочу більше. Ти дав слово. Не думай і не говори про це. Я сказала Каті, щоб вона нікого не пускала. Я хочу побути з тобою без цих візитів. Добре? Ходім, сядемо... Ходім. Сядемо, поговоримо. Отак... Ну, посміхнись, і годі. Дивись,сонце яке! А в Єгипті? Га? Подумай: беремо паспорти, їдемо по чужих краях, городах. Щодня разом і серед усього світу. І ти мій, мій без кінця! Ввесь мій! (Обіймає, цілує). Мій!
Родіон. Кілю! Кілю! Що ти робиш зі мною? Що ти робиш зі мною?
Прокопенкова. Люблю тебе! Чуєш? От і роблю. Люблю, люблю! І нікому не віддам! Нікому, нічому, ніколи, нізащо!
Родіон раптом обнімає її й бурно, жагуче цілує. Потім спускається перед нею на підлогу й жадно цілує ноги, сукню, коліна, руки, хустинку.
Прокопенкова (заплющивши очі). Так... Так... Так... Так...
Родіон. Моя?.. Моя?..
Прокопенкова. Твоя! Вся, вся твоя! Нікуди не піду! Ні на хвилину! Чуєш? Чуєш? От, зараз посилаю Катю за своїми речами. Хай все кладе в купу, запхне в скриню й везе сюди. Я ні на мент не піду звідси. І зараз же, зараз, негайно! Де в тебе чорнило? Записку хазяйці! (Біжить до столу).
Родіон. Потім, Кілю, потім! Іди до мене!
Прокопенкова. Ні! Я хочу бути тут уся! Щоб ніде ні частинки мене не було! Тільки з тобою! Іди сюди.
Родіон підходить.
Прокопенкова (пише й говорить). "Прошу подателю цеї записки видати мої речі. К. Прокопенко". Та й усе. Здивується, але більше писати зараз не можу. Нехай!.. Тепер до Каті! Хай негайно іде. Негайно! (Вибігає наліво).
Р о д і о н (з посмішкою ходить. Зупиняється, думає. Лице здригається мукою, одчаєм. З жахом виривається). Ма-а-мо! (Злякано стихає, озирається й ніби щось одгортає од голови руками. Потроху затихає, сідає й сидить задубіло. Помалу підводить голову і вмить зо всеі сили 6ує себе рукою по лиці). Падлюка!! Падлюка! (Схоплюється, напівбожевільно, ска-жено).Ні!.. Ні-ні! (Хапливо, щохвилини озираючись на двері, одмикає шухляду столу, виймає каламарчик, одкубрює його, не перестаючи бурмотіти "ні-ні-ні-ні").
Входить Прокопенкова. Родіон озирається.
Прокопенкова (побачивши його лице, кричить). Родю!! (Кидається до нього).
Родіон схоплюється на ноги, кричить "Ні!!" і випиває. Робить не то здивовано, не то з жахом "А?!" і падає на підлогу.
Прокопенкова. Родю! (Сіпає його, термосить). Ан-ти-и-пович! Антипович!
Антипович вбігає з запискою в руці... Спочатку з жахом скрикує: "Ой", потім довго кричить: "О-ой" і кидається до Родіона. Прокопенкова безсило опускається на підлогу біля Родіона й ридає.
Завіса