Базар

П'єса на чотири розділи

ДІЙОВІ ОСОБИ

Маруся

Леонід

Трохим — партійні товариші

Цінність Маркович

Оксана

Михайло

Робітники,

дівчата.

Помічник начальника тюрми.

Я в д о х а.

1-е, 2-е, 3-е, 4-е, 5-е вікна камер уголовних.

Вартовий.

Пані в траурі з дочкою.

Дві панночки.

Міщани, селяни під тюрмою.

Втікачі.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Лісок. Полянка. Майський сонячний день.

Нема нікого. Зліва недалеко десь чути жіночий палкий голос; по тону помітно, що говориться про мову. Часом виривається гомін оплесків. Хутко виходить Трохим, за ним поспішає Цінність Маркович. Трохим — здоровий мускулистий парубок; рухи нетерплячі, палкі. Цінність Маркович — людина літ 32—34, з кучерявою борідкою й великим лобом. Очі уважні, бігаючі; вчувається не раптова, але вперта, завзята енергія. На лиці переважна діловита заклопотаність.

Трохим. Ні, це неможливо, це — неможливо!

Цінність Маркович. Та слухайте, чудачина ви, чорт би вас побрав... Так же не можна! Не можна, любчику. Треба буть терплячішим до людей.

Трохим (швидко ходячи по полянці). Я не можу! Я не можу. Вона говорить просто неможливо! Просто неможливо! Так есдек говорить не може... Це — есерство, анархізм, каде-тизм, що хочете, тільки не соціал-демократична промова Як собі хочете! (Зупиняючись). Потім, що це за манера промовлять? Вона весь час не зводить очей з Леоніда. Вона до нього говорить, а не до маси. К чорту з такими промовами! От що! (Ходить).

Цінність Маркович. Ага! Так он чого бісова зозуля кувала...

Трохим (зупиняючись). Зовсім не он чого, а вся її промова...

Цінність Маркович. Чекайте, любчику, не гаря-чіться. Ви мені скажіть: її слухають? Трохим. Ну, слухають... Але ж...

Цінність Маркович. Очі у цеї маси горять зараз!

Трохим. Ну?

Цінність Маркович. Маса ця готова зараз ?а нею в огонь і в воду?

Т р о х и м. Та це, скажете, через те, що вона гарно говорить? Ха-ха-ха! Через те, що вона — гарна! От через що!

Цінність Маркович. Любчику мій! Ви самі зараз хвилюєтесь тільки через те, що вона — гарна... Яке нам діло до того, через що у маси очі горять? Нам треба, щоб вони горіли.

Трохим. Напоїть тоді горілкою, ще лучче горітимуть.

Цінність Маркович. Горітимуть не тим... У маси треба перш усього з-під мусору виковирнуть соціальну сльозу. Перш усього, любчику, соціальну сльозу! А одною горілкою не втнеш... Вона промовляє неважно, це правда, і знання у неї не багато, і... хоче буть Жанною д'Арк, але зате... у неї краса. У всякого свої цінності. А ви не хвилюйтесь. Вона все ж таки говорить, а що трошки набріхує на соціал-демократію, то це вже не такий гріх. Хто перед богом не винен? А зате ви подивіться, як її слухають, хоч вона й дивиться на того чортового Леоніда! Га? Багато ви бачили, щоб з такими роззявленими ротами слухали ораторів? Ви гляньте... (По-вертається в бік голосу). Ач, як завмерли... Ротами слоаа ловлять... А гарна, канальська дівчина: що гарна, то гарна!

Трохим (похмуро). Слухайте, Цінність Маркович...

Цінність Маркович (повертаючись до нього). Слухаю, любчику...

Трохим. Я в справі з побігом не хочу брать участі...

Цінність Маркович (здивовано). Оце маєш! Це ж через що саме?

Трохим. Не можу.

Цінність Маркович (стурбовано). Ну, слухайте, радість моя, не вигадуйте ви чорт батька зна чого. Чого ж ви не можете?

Т р о х и м. Не можу! Тільки ви не думайте, що я боюсь... (Ходить по полянці. Раптом зупиняється). Ну, слухайте, щоб ви чого не думали, я вам скажу прямо, чорт вас побери: ревную! От і все. (Ходить знов).

Цінність Маркович. Кого? До кого?

Трохим. Марусю до Леоніда.

Цінність Маркович. Ну, слухайте, серце, це — причина, яку б я не зважився в протоколі засідання записати...

Трохим. Може буть, може буть...

Цінність Маркович. Так пересилить же можна себе, любчику!

Трохим (зупинившись). Не можу. Пробував. Ревную до того, що голова крутиться... Не то що алегорія, а от так прямо-таки крутиться, та й годі... Оттак звідси (показує на низ живота) якась хвиля як посуне, так аж туман в очах...

Знаю — дикість прадідів, некультурність, але не можу... Не можу! Буває, що схопив би її і його й зубами порвав би на шматки: І аж гарчав би... Не можу, говорю вам, нароблю дурниць! Каятись самі будете... Замість в стіну, візьму й шпурну у них бомбою. Найдіть когось іншого на моє місце...

Цінність Маркович. Голубчику мій! Я розумію ваше становище, але ви самі добре знаєте, що нема нікого. Та ще на ваше місце. Не всякий з цим любить діло мати. Це раз. А друге, що просто нема нікого. Після розгрому вашої організації треба було з мікроскопом розшукувать вас. Один, два, та й уже. Ну, хто може? Леонід? Ну, його треба насамперед самого підвести до стіни, підперти його, щоб вітер не звалив, а тоді вже хай пуска бомбу з рук.

Трохим. Михайло міг би.

Цінні.с ть Маркович. Михайло, серце, жонатий чоловік. А лучче мені мати діло з бригадою холостих жандармів, ніж з одним жонатим товаришем. їй-богу! До речі, й Леонід жонатий, хоча тут... Ну, та не важно. Ні, любчику, Михайло не годиться. Він до того ще й робітник. Як щось станеться з ним, покине нам жінку з трьома дітьми... Не талія! 1 Пересильте ви себе. Закрутіть віжки на руку і...

Трохим. Ні, не можу! Боюсь. Хай тоді ні вона, ні він не беруть участі...

Цінність Маркович. Ну, а хто?

Трохим. Замість Леоніда — Оксана, а замість Марусі... (Мовчить).

Цінність Маркович. От бачите: а замість Марусі вже й нема нікого. А Оксана знов з шестимісячною дитиною... Ні, голубе, плюньте, не псуйте справи... Тут же, серце, все-таки йдеться про волю дванадцяти товаришів. І це ж треба подумать, на худий кінець. Га? Та потім... Чекайте! Та звідки ви знаєте, що вона любить Леоніда? Вона вам сама казала?

Трохим. Ні, не казала, але...

Цінність Маркович (зрадівши). Не казала? Хо! Так чого ви тут...

Трохим. Але я сам бачу.

Цінність Маркович. Ну, любчику, це — не глагол! Це — не глагол! Ви іменно той, що ні чорта не можете побачить. Іменно, радість моя, не той... А от я бачив, що вона якраз не любить Леоніда... Якраз це саме я бачив. А що хочете знать, то іменно вас вона любить.

Трохим. Ну, це вже ви, той...

Цінність Маркович. Правда! Правда, голубе. Я навіть здивувався, як ви сказали, що ревнуєте. "От, думаю собі, ідіот...— ви вибачайте, це ж я про себе так думав...— От, думаю, халява: дівчина з ним така мила, весела, оченята сміються, грають, горять, а він ревнує..." Та до кого ще? До Леоніда! Ну, любчику, ви таки ні чорта не бачите. Прямо-таки ні чорта, та й годі!

Трохим (м'явше). Ну, розкажіть ви кому іншому...

Цінність Маркович. Ні, голубе, це вже ви розкажіть і іменно кому іншому, а не мені. І розкажіть, наперед узнавши, довідавшись, а не те, що так... Треба все своїми власними руками обмацать, своїми очима обдивитись, а тоді купувать. От трохи зараз скандала не зробили... Ну, подумайте самі, якби ви засвистіли або закричали, що вона не так говорить, якби ви обідили дівчину, яка, може,"вас любить. Що б ви, думаєте, дуже до серця їй припали б за це? Ех, народ! "Леоніда любить". А вона, якщо це істинно сказать, може, нікого ще не любить, бо вона Жанна д'Арк. От що! Ага! Добре, що згадав. Слухайте, серце, вона неодмінно хоче взять на себе "функцію" кидання під стіну. Вона подвигів шукає? Чудово. Тільки не треба, що ці подвиги були смішні. А крім того, вона ще може попсувать всю справу: бомби до стіни не донесе, розірветься у неї в руках, її к лихій годині пошматує і весь побіг провалить. Треба їй говорити, що вона призначена для іншого. А поки що вона своєю красою не одне ще пролетарське серце зворушить. Погано тільки, що деякі серця занадто вже ворушаться. Ну, та де ліс рубають, там і тріски летять. Так от, любчику, майте це на увазі, як будемо сьогодні рішать справу. А сьогодні треба неодмінно все скінчить. Публіка в тюрмі хвилюється, жде, може дурниць накоїти І самі ви будьте хорошим, не гальмуйте справи. Центральний Комітет доручив мені цю справу, і я мушу її довести до хорошого краю. Не кладіть же мені свині, голубе, і самі себе не ставте в смішне становище.

Трохим. Слухайте, тільки, будь ласка, нікому нічого про це... Я вам як відповідальному організаторові сказав, щоб не думали чого. Це моє інтимне життя, і я не хотів би, щоб...

Цінність Маркович. Я розумію, я розумію, будьте спокійні...

Т р о х и м. А потім... Ви — справжній Цінність Маркович. Як це у вас по-торговому усе, математично. "Треба держать її на цій мрії, бо це для нас корисно..." Може, й корисно, не знаю, тільки я вам не ручаюсь за себе. Накипить, скажу всю правду, й каюк. Не обіцяю. Не можу підраховувать. Ніколи не торгувавсь і торгуватись не буду.

Цінність Маркович. Невже не торгувались? (Сміється). Ех ви, дворянчики! Ну, а як ви думаєте, через що Леонід більше подобається Марусі? Га? (Трохим мовчки дивиться на нього). Ну, от розміркуйте, через що? Так бог дав? Га? Того, голубчику, що Леонід уміє торгуватись. "Накипить, і всю правду скажу". Ех, ви! їй ваша правда потрібна як сироті трясця. Ви їй дайте ту цінність, що дає Леонід, отоді й сторгуєтесь. Дайте ій любов до її високої душі, не кажіть, що вона програму перебріхує, от і побачите... Життя, любчику, базар. Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш ні чорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було, так буде до кінця віку.

Трохим (лягаючи на траву). Слухайте, ви вже написали свій курс торгової філософії?

Цінність Маркович. Ні, ще не написав. Ще не написав. Часу нема. От як ще трохи повозюсь з такими організаціями, як ваша, та попаду в тюрму,— отоді вже напишу, неодмінно напишу. Ну, говоріть: будете строїть дурниці? Ідете на побіг?

Трохим. Та, чорт вас бери, іду!

Цінність Маркович. Ну, от, так би й давно. Вчить вас, пістолетів, треба. От ви прийдіть до мене вільним часом, я вам прочитаю лекцію своєї філософії, може, не таким диким будете...

Трохим (сміючись). Е, ні! Я вже лучче бомбу піду кидать...

Цінність Маркович. А розум... За сценою оплески. Цінність Маркович і Трохим разом озираються.

Цінність Маркович (придивляючись). Скінчила, чи що? Ні, щось дуже швидко. Щось сталось наче... Чи не істерика? З нею це може бути. Іде сюди, лице незадоволене, знервоване...

Трохим. З Леонідом...

Цінність Маркович.