Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі

Стельмах Ярослав

Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі

Повість-казка для дітей та звірят. Пригоди зайченяти Люськи, злого лева Толябуна, великого природолюба Буртіуса та декого ще у Зовсім Чужому лісі.

Розділ I

У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував свое роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі.

Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти. Він безкарно поїдав бідних звіряток і зрештою так знахабнів, що мало не зжер навіть одного природолюба. Мандрівник цей, на ім’я Буртіус, дослідив усе на світі і тепер прилетів на моторній повітряній кулі до Африки, щоб дослідити і її. Прив’язавши свою кулю до якогось пеньочка, Буртіус прихопив дві підзорні труби, три біноклі, термос із кавою, записник і, згораючи від бажання що-небудь дослідити чи зробити яке-небудь важливе відкриття, рушив уперед.

Безсумнівно, то був найвидатніший дослідник усіх часів і країн. Ледь ступив він кілька кроків, а вже зробив цінні відкриття, які тут же старанно занотував у записнику.

Давайте й ми поглянемо на списані рукою видатного вченого аркушики й прочитаємо:

Відкриття № 1: Африка дуже велика.

Відкриття № 2: В Африці дуже багато дерев, які у нас не ростуть.

Відкриття № 3: Пісок в Африці на смак такий самий, як і у нас.

Що треба відкрити: Треба відкрити в Африці банани — вони ж бо дуже смачні (ананаси).

Нічого дивного, що од цих великих відкриттів Буртіус дуже стомився і зголоднів. Тож він розстелив на землі невеличку скатертину, видобув із похідної торбинки, в якій мав звичку носити найнеобхідніше, тобто харчі, пиріжок із м’ясом і заходився їсти. Не встиг учений відкусити вчетверте, як увагу його привернув якийсь здоровенний звір. Він виткнувся з-за кущів, утупив пожадливий погляд у Буртіусів пиріжок і почав наближатись.

— Е, ні-ні, — мовив великий дослідник, одразу зметикувавши, до чого воно йдеться, і ховаючи руку з пиріжком за спину, — я й сам голодний!

Другою рукою він розкрив свій щоденник і вже хотів було записати відкриття №4:

"В Африці живе величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима",

але не встиг. Знахабнілий і кровожерливий Толябун — а то ж, звичайно, був він, — дико заревів і кинувся вперед.

Від того страшного ревіння вчений знепритомнів і впав на свою скатертину, де й пролежав три години і чотирнадцять хвилин із затиснутим у руці пиріжком. А хижий невихований Толябун підбіг до торбинки і вмить зжер усе, що в ній було.

А було в ній немало: вісім пиріжків із м’ясом і сім із повидлом, чотириста грамів цукерок "Ану, відніми!", коробочка монпансьє і три яблука. Як бачите, не можна випробовувати долю, — я маю на увазі назву цукерок. Та не про те мова. Всі припаси поклала до торбинки турботлива Буртіусова матуся, яка в цей час думала, де ж то її синочок, і тихенько зітхала. Адже всі матусі завжди думають про діток.

Умить проковтнувши всі припаси, лев кинувся до повітряної кулі. А щоб ви знали, до всіх повітряних куль знизу причеплений міцний кошик, аби мандрівникам було де сидіти і тримати консерви, мішки з піском та балон із летючим газом.

Отже лев заліз у кошик, бо сподівався знайти ще якусь поживу, коли це відчув, як лапи йому слабнуть, голова йде обертом… Він голосно заревів, не розуміючи в чому справа, і тієї ж миті обважніло гепнув на дно кошика і затих.

Минуло чимало часу, поки звірята надибали в траві хороброго Буртіуса.

— Ой, хто це? — скрикнули Мавпочка, Бегемотик і Жирафеня в один голос.

— А он, дивіться! — вигукнула Мавпочка, вказуючи туди, де між дерев бовваніла повітряна куля. Сонце її вже добряче нагріло, і куля рвалася вгору, та не могла злетіти, стримувана міцним мотузом.

— Ого, — зачудувавсь Бегемотик, — таке здоровенне. Це трохи схоже на дядька Слона, але ж дядько Слон, по-моєму, не вміє літати, та й кошика в нього нема.

— Ото ж бо й воно, — погодилося Жирафеня. — Давайте підійдемо ближче.

І всі трохи боязко рушили вперед.

— Ой, мені здається, я вже десь бачила ось це, — мовила, злегка затремтівши, Мавпочка, показуючи на Толябунів хвіст, що звисав із кошика.

— Ой, — додала вона по хвильці, затремтівши дужче, — мені здасться, я навіть знаю, на кому оте он бачила.

— Ой, — прошепотіла вона, тремтячи вже так, що й усі задрижали, — мені здається, там — Толябун!

Тільки-но Мавпочка вимовила це ім’я, як усіх мов вітром здмухнуло з галявини, а в навколишніх кушах зашурхотіло: то тремтіли звірятка.

— Це таки лев, — сказало Жирафеня. Воно ж було найвище й побачило, хто лежить у кошику. — Але чому він тоді не вискочив зі своєї засідки й не кинувся на нас?

— Або чому ж він тоді не реве, як завжди, — задумливо промурмотів Бегемотик. — Тут щось не так.

— Мені здається, — втрутивсь у розмову маленький Носоріг, який любив усякі подвиги, — цей відважний незнайомець вступив у смертельний двобій з Толябуном, і вони обидва загинули.

— Правильно! — підхопив Бегемотик і гірко заридав. — Такий хоробрий дядечко — і загинув.

— Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, — засумнівалося Жирафеня.

— Я знаю, — вигукнув Носоріг. Він помер од ран.

— Але щось я не бачу на ньому ран, — заперечило Жирафеня й підбігло до Буртіуса.

Всі поспішили за ним. Справді, на незнайомцеві не було не те що ран, а бодай маленької подряпини.

— Таємнича смерть, — прошепотів маленький Носоріг. Він любив читати різні пригодницькі книжки.

Та тільки-но він мовив ці слова, як Буртіус розплющив очі, звівся на ліктях і голосно чхнув.

— Будьте здорові! — гукнули всі.

— Дякую, дякую, друзі! — відповів дослідник і вже націлився схопити до рук свій щоденник, аби мерщій записати кілька нових відкриттів, коли побачив затиснутий у правиці недоїдений пиріжок.

— А де це, — стурбовано запитав Буртіус, — величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима?

— Він там, — відказали всі хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. — У кошику, прив’язаному до тієї штуки.

— Та штука, — поважно мовив Буртіус, — зветься повітряною кулею, і я прилетів на ній досліджувати ваші краї. І вже, мабуть, немало дослідив би, якби не моє відкриття номер чотири.

— А що це за відкриття? — поцікавився Бегемотик.

— Отой же звір, — відказав Буртіус. — Він так мене налякав, що я знепритомнів з переляку, точніше, е-е-е, заснув з несподіванки! От я йому зараз покажу, — рішуче вигукнув хоробрий дослідник, кинувшись до своєї повітряної кулі.

— Не ходіть туди, — загукали звірятка. — Він вас з’їсть.

— З’їсть? — здивувався Буртіус. — Що ж це за цабе таке?

— Це лев Толябун, — пискнула маленька Зебра.

— Лев? Лев… Ах, лев, — знічено повторив дослідник. — Виходить, я зробив поки що тільки три великих відкриття. Просто я ще ніколи не бачив лева і думав, що відкрив його.

— Ну і як він поводиться?

— Жахливо! Просто жахливо! — закричали всі навперебій. — Він ображає нас і лякає. Через нього ми боїмося ходити до школи і навіть гуляти. Він уже з’їв кількох наших товаришів.

— А тепер нахваляється з’їсти мене, — прошепотів Бегемотик. — І обзиває череватеньким опецьком.

— Каже, що мій ріг зроблено з картону, і він коли-небудь одірве його та приб’є у себе в барлозі, щоб вішати капелюха, — поскаржився маленький Носоріг.

— А мені повисмикував усього хвоста, граючись у індіанця, — вигукнув із гущавини Павич. Він уже тижнів два сидів там, чекаючи, поки відросте новий хвіст.

— Він тільки те й робить, що страхає нас…

— Так він же справжнісінький бандит, — обурився Буртіус.

— Але стривайте, шо він робить там, у моєму кошику?

— Спить, — одказало Жирафеня.

— Ах, негідник! — зарепетував раптом Буртіус, побачивши свою порожню торбинку. — Мої пиріжки! Мої пампушки з повидлом. О, мої цукерки! Де ви тепер? Я знаю де! Ви в череві цього ненажери, кривдника безневинних і беззахисних звіряток, цього басурмана, харцизяки і песиголовця! Але стривай-бо! Стривай! — Буртіус схопив свій кошик і заглянув у нього. Звірі здивовано перезирнулися. — Таблетки! Мої таблетки! — почули вони.

Тут ми зробимо невеличкий відступ і пояснимо дивну поведінку мандрівника.

Буртіус об’їздив уже стільки країн, перечитав таку кількість книжок, познайомився зі стількома людьми і зробив таку силу-силенну відкриттів, що частенько почав забувати, що він знає і чи знає що-небудь взагалі. "Це від перенапруги, — казала його матуся. — Любий природолюбе Буртіусику, тобі треба відпочити. Не можна так перевтомлювати свою голівку". Але дослідник уперто не хотів відпочивати. Ледь повернувшись з однієї подорожі, він вирушав у другу і, нехтуючи порадами матусі, писав про свої мандри книгу за книгою. Це й призвело до сумних наслідків, що неодмінно трапляються, коли ми не слухаємо своїх матусь. Одного разу, приїхавши з Північного полюса, Буртіус, як завжди, зачинивсь у своєму напакованому книжками і всякими цікавими речами кабінеті й засів за нову книгу. Учений світ нетерпляче чекав на її появу. Через два тижні Буртіус закінчив роботу й поніс книгу до редакції. Але що то була за книга! Замість спостережень на Північному полюсі Буртіус написав "1000 способів приготування яєчні". А цю книгу він опублікував іще сім років тому. Мало того, під кожним номером від першого до тисячного було написано одне і те ж; "На змащену вершковим маслом чи смальцем пательню розбити одне, два, три, чотири, п’ять або більше яєць, залежно від апетиту. Тримати на вогні до повного приготування".

Любитель природи нахвалявся випустити доопрацьований варіант, у якому містилось би дві тисячі рецептів, і втерти носа всім кухарям та вченим планети. Однак цей задум так і залишився незавершеним, бо дослідника-кулінара поклали до ліжка. "Перевтома, — сказали лікарі. — Він занадто багато працює".

Одужавши, невтомний мандрівник одразу ж почав лаштуватись у подорож до Африки.

— Тільки одна умова, — попередила його матуся. — Я певна, що й там, далеко від рідної домівки, ти працюватимеш день і ніч.

1 2 3 4 5 6 7