Степанові
"Посадити плодове дерево значить зробити добре діло". (Китайська мудрість).
Саджу дерева молоденькі.
В життя новий вростає зміст:
З дбайливістю й любов'ю неньки
Плекати їхній кволий ріст.
То поливать їх, то живити,
То боронити від комах,
То вміло виправляти віти,
Щоб не спліталися в корчах...
Саджу на щастя, па окрасу...
Та поки вродить перший плід,
Я знаю, що до того часу
Кудись піду в далекий світ.
Я втілю щастя мого дому
У плідну будучність дерев,
І вже хтось інший, невідомий
Нехай плоди мої збере.
Так все в житті: свій щедрий спадок
Хтось нам дає, а ми — комусь...
Можливо, літ через десяток
Сюди я знову повернусь...
І обійду навколо дому,
І роздивлюсь з усіх сторін.
І разом з тим — вже стільки змін:
Немає лавки біля ганку,
А на даху — зелений мох...
Проте, стоїть ще та альтанка,
Де ми сидіть любили вдвох...
Шумують шовколисті шати,
З малих кущів — такі сади!
Спинюсь. В мою колишню хату
Зайду напитися води.
Погляну ще на те подвір'я,
Де наше щастя розцвіло...
Господар, може, недовір'ям
Охолодить моє тепло...
Проте, струнка розкішна слива,
Впізнавши здалеку мене,
Промовить вдячно: "Я щаслива!"
І жменю стиглих слив сипне.