в формах глиняних.
Глиба – в камені.
Ми – не кам'яні…
Ти накочуєш
хвилі ламані.
Дрижаки – по мені…
Я спалена…
– Спала?!
– Ні!
Спалах
ахає.
За бороду –
вечір загнаний.
Кажеш:
– Думаю…
Тіло – міною…
Шліфую бронзу
чуттів пір'їною.
Вже – заручена –
пальці світяться.
Ця любов і є
стотрембітною.
Аж завиється від безвиході…
Дай себе, як є…
Будеш вихлюпом.
…Не коханка – я!
Не – за викликом…
Зачекай!
Не йди!
Не йди!
Там –
зависоко…
там – зависокооооо….
там— за— Ви-сокоооооооооооо!!!!