Перед Новим роком дідусь Демид навчав Дмитрика щедрувати:
Щедрий вечір, хато-світлице,
Сійся-родися, житечку й пшенице...
Дмитрик співав разом з дідусем та уявляв, як він прийде із дзвіночком до дядька Івана, до дядька Юхима і сам лунко, як дзвіночок, щедруватиме, як йому дякуватимуть, пригощатимуть цукерками, горіхами.
Він ще й посіватиме з правої руки:
Сію-сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
— Щедрування — це дуже давній народний звичай,— сказала мама.
— Хто давнє забуває, той теперішнього не знає,— щиро зауважив дідусь.
— Жито, пшениця — теж давнє, але щороку нове родить,— додав тато.
А Дмитрик, щоб не забути, пошепки повторював:
Щедрий вечір, хато-світлице...