Гей, козаче, не дури,
Не кидай коханку!
Ач, яка кура – дивись!
Ну ж до мене пригорнись,
Та втнемо співанку!" –
"Ні, дівчино! Ні, не те!
Хай воно собі мете,
Хай собі шкварює!..
Полечу до козаків,
Та на гаспидських ляхів…
Се ж їх не минує!" –
"Втихомирся, не юли!
І без тебе ще були
Москалі й козаки;
І без тебе попоб'ють,
Тільки де ляха знайдуть –
Не цурайсь коханки!" –
"Ні, Марусенько моя!
Хоч тебе й кохаю я
Більш себе самого,
Та ізрадником не був:
Що козак я – не забув,
Як самого бога!" –
"Так прощай же, Грицю мій,
Чорноусий, молодий,
Гарний мій козаче!" –
"Ну ж, Марусю, поцілуй!
Та не плач, та не сумуй,
Як козак ускаче". –
Та на коника сідав,
Та й до шинку доскакав:
Там живе бабуся;
У неї дочка – мов мак…
Став ізрадником козак:
Прощавай, Маруся!
Геть журба! Співай, гуляй –
Ускакав той ланець!"
Ось музика вже прийшла,
І Марусенька пішла
З Васильком у танець…
1841 р.