Всетерпеливая, мов батьківська земля,
І скрізь непризнана, хоч із глибин Твоїх
Своє найкраще мають чужоземці;
Вони збирають мислі, жнива духу Твого,
Охочі рвати кетяги винові,
Щоб потім висміять тебе, лозо, що неформена,
Що, тремтячи в основах, дико в'єшся;
Ти, земле Генія, що вище і поважне,
Любові земле! Я є Твій тепер,
Хоч часто гнівався, ридаючи, що Ти
У соромі душі зрікаєшся своєї.
(Гельдерлін, 1799)
(1927)