Розвивайтесь, луки,
Ви, гори і долини,
Благословляють вас руки
Господа України!
В огні і терпінню –
Села, міста і ниви;
І не буде спасіння
Тому, хто зрадливий!
Бог спалить, розмече –
За несповнене слово,
О ти, гострий мече,
Веди нас наново!
2
Ми такі упиті
Тим, що Вона є знов, –
Що нам наші забиті
І наша кров?
Ми такі всі повні щастя
У сей великий час, –
Сподобись, земле, Причастя,
Сподобись, земле, – нас!
3
Чорний орел Мазепи
Покидає сонні Яси –
Покиньте барви, крепи,
Золото і всі прикраси!
Станьте кожен спокоєн
У лави, що в сяйві мітів:
Се – Українець-Воїн
Ворота помітив.
І в краю, де все клекоче,
Він побіди сіє,
Б'ючи межи очі
Тебе, Росіє!
4
Козак підхмелений, але – спокійний,
(Що йому, що кулі б'ють:
Наше життя, то ж – війни!)
Козак підхмелений, але – спокійний,
Палець на цинкель поклав,
Озирається, – чи хто не ошукав?
В його мізку часи минулі
Се – наче в огнищах путь,
А тепер се – його кулі,
Кулі так чітко б'ють.
На слова лукавства повні,
На темний, гадючий звив –
Їх клекіт промовний
І посування полків!
5
Орел золотий Побіди
Пролітає над моїм краєм, –
Що ж виплачете сильні діти?
Над голодом, неврожаєм?
Орел золотий Побіди
Приносить нам меч предобрий, –
Що ж ви станули, сильні діти,
Ви ж є хоробрі?
Орел золотий Побіди
Чуєте, клекоче:
Непереможні будьте, діти,
Сам Бог так хоче!
(1930)