О, мій розважний і золоточолий, Самотній, мудрий, тихий і сумний! Скінчились, врешт, гонитви за престолом, Припнуті мрії сохнуть, як човни. Тобі – здається – затишно в опалі І, вивільнившись з-під важезних нош, Так хороше: не думати – що далі, І так утішно: плакати під дощ.