Серед степів,
Як на серце насунеться сум,
Я чую твій рокіт,
Твій вільний спів,
Я чую твій вільний шум.
З льодових верховин,
З полонин Чорногори,
В романтичнім дикім краю,
Несеш ти на доли
Гуцульське горе
І вічну тугу свою.
А в тій тузі,
В великому смутку,
Я впізнаю і ловлю
І спогади друзів,
І ту незабутню
Молодість буйну мою.
Я нудьгую без неї,
Як хатній вазон,
Що листки простягає до світла, —
До тебе щоночі
Злітає мій сон,
Гуцуліє привітна!
Я не знаю, що значить твоє ім’я…
Бо не знайду ніде в словнику, —
Але думку твою
Добре вгадую я,
Таку рідну мені
І глибоку таку.
1924