Листячко – десь там – іще зелене.
Горечко – ось тут – пече в душі.
Осене насуплена, ой, зле нам,
Від твоїх уїдливих дощів.
Не карай покараних й без тебе,
На пів року замкнутих в пітьму.
Навіть ліс, оголений до ребер,
Підкоривсь ганебному ярму.
Ну, а ми – вразливіші. Ми – люди…
На́впіл розтина не ятаган:
Прикре слово, наклепи, огуди –
Мало хто позбавлений цих ран.
Що ж ти тужиш, наче навіжена?
Осене, ти ж ніжною була.
…Листячко – десь там – іще зелене…
Треба йти, як не несеш тепла.