Замлоїлось тужливим щемом.
Друже, де це ми, де це ми? Ще – ми…
Нащо фото ці давні скресли? –
Днів-човнів потонулих весла.
В тій реальності черешневій
Ми, як дітоньки Господеві –
І не тисне доріг розхристя,
І травневе тріпоче листя.
Ще у зародку наша пісня,
Ще не впали дощі навкісно…
В тій реальності паралельній
Вірус старості – не смертельний.