Така моруга і стара,
А десь на півдні білий кужіль
Пряде метелиця-кура.
В замурзані глухі квартали
Вступає вечір гомінкий,
Кладе на голосні цимбали
Новітнього життя ланки.
І чийсь терпкий, лунавий голос
Безсило в'ється круг стовпа:
Струнка, немов порожній колос,
Під ліхтарем співа сліпа.
Та спів її перебивають,
Сплітаючися повсякчас,
Майданів гул, дзвінки трамваїв
І гомін різномовних мас.
В розкритий рот, в незрячі очі –
Студений вітер, пилюга…
"О, де літа мої дівочі?" —
На брук, на тротуар ляга.
Питає у людей, у вітра,
За що їй муки ці терпіть, —
Що скаже стоголова гідра
І що їй вітер прошумить?
Ах, вітер сам над містом тужить, —
Ну, що для нього ця журба?
І завжди тупо і байдуже
На неї позира юрба.
Суха зима. Земля – як жужіль,
Така моруга і стара,
А десь на півдні білий кужіль
Пряде метелиця-кура.