Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами?
Кого все рятуєш, чому ти не слухаєш мами,
Коли моє серце так гостро віщує біду?..
Не спиш, мій синочку… А хлопці поснули давно,
Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали.
Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино, —
І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Магдали.
О так, пречудове вино ти зробив із води —
Та нині воно стало кров'ю твоєю, месіє!
Доба не мине, третій півень іще не пропіє,
Як тричі найперший твій учень зіб'ється з ходи…
Чого ж ти навчив їх, що далі вони понесуть —
Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу…
За кого ти вип'єш оту нелюдську свою Чашу,
Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.
Не спиш, мій синочку… Я в думу твою не ввійду;
Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами…
Лиш серце моє за тобою блукає світами,
Крізь нічь, що, мов казка, стоїть в Гефсиманськім саду…