Вже маєш ти до згоди першу руку.
Сірко (посміхаючись).
Дурне! безсила злість, якую згодом
Остудить глузд і рівновага…
(До Шевчика).
Далі.
Кудлай
Кажи, послухаєм!
Шевчик
Скажений хан,
Тікаючи од нас в степи чимдуж,
Поперед себе розіслав усюди
Наказ підвладним мурзам і агам,
Щоби, не гаючись, вони збирали
Хто скільки війська має під собою…
Гедзь
Хе-хе! Іване, чуєш? Вже до згоди
Подав тобі обидві він руки.
Запридух
Та годі, не дирчи!
Шевчик
І по весні
Буруном грізним ту орду на Січ
І на Вкраїну кине він одразу.
Щоб зруйнувати геть усе дощенту,
Та так, щоби ніколи вже од нас
Їм не було тривоги й небезпеки.
Тебе ж, вельможний батьку наш,
Звелів піймати хан за всяку ціну,
Яку заправить хто. бо він гадає,
Що, поки ще живе урус-шайтан,
Не буде їм спокою, хоч там що!
Гедзь
Якраз! нехай послухав би твій хан
Тієї пісні, що співав оце
Урус-шайтан допіру нам…
Запридух
Дир-дир!..
Гедзь (до Запридуха).
Та дай же спокій ти, нечиста сило!
Чи я брешу, чи щось дурне верзу?..
Сірко
Мовчи!.. Так ми його ще не навчили?
Так сміє він ще марити про те,
Щоб у руїну обернути край
І нас всіх вигубити до ноги?
(Схоплюється).
О, ні, не буде так! не буде, ні!
Бо те, що він замислив проти нас,
Я поверну на нього. Ще не вспіє
І тирсою укритись степ весною,
Як з Криму я зроблю йому на втіху
Одну страшную головешку!
(Ходить схвильований по хаті).
Гедзь
Так,
Се по-козацькому! Бо годі вже
Січовика тримати без війни:
Пропивсь, обшарпавсь він і зголоднів.
Як не запобіжиш, то знай тоді,
Що звірем кинеться на гречкосіїв,
Як на отару вовк з дніпрових плавнів.
Сірко
О, ні: червоним пивом напою
Й татарським золотом наб'ю кишені!
Так от шановнії батьки: одбудем
Ми раду завтра, як велить звичай,
А там не гаючись, і лаштуватись
Завізьмемось в похід. Але про се
Нікому поки що анітелень.
Крижаний
Не первина, наш батьку, знаєм добре.
Сірко
А поки те та се, ми обміркуєм
Докладно з вами все — і як. і що.
Тепер же я спитаю козака
Іще про дещо, а ви йдіть здорові
Й готуйтеся до завтрашньої ради.
Гедзь
Прощай, Іване, бачу й я тепер.
Що рано ще тобі, замість штанів,
Запаску бабську одягать. Утішив
(Цілує Сірка).
Інші
Прощай, наш батьку, будь здоров!
Сірко (проводжає їх до порога).
Прощайте.
Всі виходять, крім Шевчика.
Оксано!
Шевчик
Шевчик я, а не Оксана.
Сірко
Ат, к чорту з Шевчиком! для мене ти
Є тим, чим перш була. Скажи мені,
Навіщо крилася?
Шевчик (похмуро).
Але стривай… Я ще не все зробив.
Сірко
Хіба не досить
Того, що, як колись, ти знов мені
Мої всі заміри перевернула?
Кажи, що там іще? кажи хутчій
Шевчик
Прислав тобі курінний наш отаман
Того, хто потай уночі на свято
Провів у Січ так хитро яничар.
Його спіймали разом з язиком
Сірко
Він тут, той зрадник?.. Чом же ти мовчав,
Коли сиділи тут усі?
Шевчик
Так треба.
Ти сам побачиш… Привести?
Сірко
Веди
Дай глянути на козака, що може
Іще ходити по землі, вчинивши
Проти братів нечуване злочинство.
Дай глянути на Каїна й проклясти
Ту матір, що на світ його пустила…
Проклясти…
Шевчик
Не спіши так проклинати,
А краще джуру ти свого пошли
Звідсіль, щоб він не чув нічого.
Сірко (здивовано).
Нащо?
Шевчик
Побачиш сам: я зараз приведу. (Виходить).
Сірко (здвигає плечима).
Гей, Яську!..
Джура (входить).
Що, мій пане?
Сірко
Збігай-но
До писаря й перекажи, щоб він
Зайшов до мене завтра ще до ради.
Джура вклоняється й виходить. Сірко ходить по хаті
Й питаюче позирає на двері, якими по хвилі Шевчик
вводить зв'язаного Романа.
Сірко (протирає очі).
Се що? Не може буть! Се дикий сон…
Шевчик (твердо).
Не сон, а син.
Роман
(зиркнувши спідлоба на Оксану й на батька).
Обоє тут… прокляття!..
Сірко
Та як же ти…
(Точиться, ухопившись за серце, до столу й важко сідає).
О, ні, не може буть!..
Роман
Ти бачиш сам, що може буть… Але…
Сірко (схоплюється).
Та як же зваживсь ти?! Адже і сам
Люципер в пеклі ужахнеться!..
Роман
Хай!..
Люципер був безбатченко й не мав
Того, хто зваживсь витягти у сина
Його огневе серце й душу, кинуть
І розтоптать ногами…
Сірко
Цить, ні слова!
Як пса, уб'ю тебе!
(Витягає з-за пояса пістоля).
Роман
О, вбий, мій тату!
Не маю сил вас бачити удвох.
Убий, і я на світі тім за те
Молитимусь з подякою за тебе,
Що муки ти мої узяв на себе.
Коли ж твоя душа на той світ злине.
То нас розсудить там… Сам Бог… Кого
Вже з нас обох він проклене — побачим…
Сірко
(засовує пістоля за пояс і, повернувшись
до Романа й Шевчика спиною, глухо говорить).
Візьми його і одведи за Січ
У поле і пусти. Нехай іде…
Шевчик (спалахнувши).
Як? зрадника пустить?! Ти розумієш,
Вельможний батьку, те, що робиш?…
Сірко
(крутнувшись, у страшнім гніві, тупає ногою).
Що?
Ні слова більш! роби, що я велю!
Й про се нікому аніже!.. Ти чув?..
Шевчик (блиснувши очима, перемагає себе).
Я слухаю… (Бере Романа під руку й виводить).
Сірко
(стоїть якусь хвильку, вхопившись за голову,
потім точиться, хитаючись, до столу, падає
на ослін і, схиливши голову на руки, тяжко ридає).
Мій сину!., сину мій!..
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Степ перед заходом сонця, яке кидає навкруги пасма кривавого
світла, надаючи всьому якогось моторошно-містичного характеру.
В перспективі запорозький табір. На другім плані, ліворуч,
на сцену спускається бік степової могили. Посеред сцени —
імпровізований стіл до бенкету. Праворуч — одкритий
до глядачів намет кошового. Здалеку лине гомін підпилих
січовиків, а в павзах чути щебетання жайворонків. Коли
завісу підноситься, в наметі сидить у глибокій задумі Сірко
й дослухається. Шевчик чистить його шаблю.
Шевчик.
(розглядаючи лезо шаблі).
Не вадило б і погострить як слід,
Бо видно, що не марне пан отаман
Носив її при боці… Крові теж
Ворожої чимало запеклось на ній.
Сірко (немов прокинувшись).
Що кажеш? крові?.. Так, ну да, так, так…
(Позирає на руки).
Шевчик
(зауваживши, що Сірко дослухається).
Бач, розгулялись як січовики…
Чого на руки все ти поглядаєш?
Сірко
На руки? А… Усе дивлюся, бач…
Неначе добре й мию їх завжди,
Але… ніяк от не одмию… Дивно…
Шевчик
Чого?
Сірко
Та крові. (Дивиться на її руки).
Глянь, у тебе теж…
Не знаєш, чим її одмить?
Шевчик (насупившись).
Не знаю.
Сірко (дослухається).
Ось слухай, слухай!..
Шевчик
Чи не чула я,
Як у хмелю козак гвалтує?
Сірко
Ні,
Не те… Ось слухай… Чуєш ти?
Шевчик
Та що?
Сірко
Як жайворон дзвенить один, другий…
Як диха степ, як тирса шелестить,
Ах, знов сей п'яний гвалт!..
Шевчик
Ти й сам, як п'яний!
Сірко
Я? п'яний?..
(Проводить рукою по чолу і знов дослухається).
Вже замовкли… Чуєш ти?
Шевчик
(витирає шаблю, підходить до нього
й засовує її йому в піхви).
Що діється з тобою, любий? Ти
Стомивсь?
Сірко (обнімає її).
Оксано, серденько кохане!
Покиньмо все й поїдемо додому.
Шевчик
Тепер? Як ще один ступінь –
І ми коло жаданої мети.
Май силу, мій коханий, бо удруге
Не скоро вже, а може, і ніколи,
Не станеш близько так до булави.
Іще одно зусилля — і кінець.
Про тебе вся Вкраїна знає й радо
Під дужий захист твій поставить
Свою пошарпаную долю. Я ж
Тоді навіки вже твоя… гетьмане.
(Оповиває його шию руками й палко цілує).
Сірко (посміхнувшись).
Гетьмане?..
Шевчик
Так, спинитися ти мусиш
Тільки там… (Дослухається).
Ідуть січовики.
Ходи назустріч їм і клич до столу:
Вся міць твоя в тобі і в них. Іди!..
Виходять з намету і йдуть назустріч старшині.
Козаки підходять до столу й сідають Ярема починає пісню.
Хто п'є, а хто підхоплює
Заспів.
Не тумани з моря, не тумани
Місяць, сонце заступали.
Всі
Гей, гей!
Димом небо вкрило, димом небо:
Кримські селища палали.
У Стамбулі турки, у Стамбулі
На схід сонця поглядали,
Гей, гей!
"Чом немає вісті, чом немає?" —
В моря синього питали.
Гей, не було вісті, гей, не було
Ані звечора, ні зрана,
Гей, гей!
Полягали кримці, полягали
Спати у Сірка Івана.
Не забудуть кримці, не забудуть,
Як з Сірком бенкетували.
Гей, гей!
З червоного пива, таки ж з пива
Буйні голови поклали.
Не заплаче мати, не заплаче
До схід сонечка уранці,
Гей, гей!
Будуть вить над ними, будуть вити
Дикі звірі сіроманці.
Гедзь (підпилий).
А що вже добре побенкетували,
То більш і нікуди, бігме! Іване,
Чого сидиш, мов тума, і мовчиш?
Немов не ти їх, а тебе самого
І нас татари чортові послали
На снідання?.. Радій, превражий сину!
Сірко (посміхаючись).
Чому і ні!..
Гедзь
Козак тепер гульне,
Та хіба ж так! бо має за що!..