Трагікомедія
Джерело: Жінка-УКРАЇНКА
Дійові особи:
- Петро – чоловік, 45 років
- Галя – його дружина, 44 роки
- Дід Микола, батько Петра – 70 років
- Баба Дуся – мати Петра, трохи дивакувата, 70 років
- Ольга, дочка господарів – 19 років
- Василь, син господарів – 23 роки
- Віталя – мажор, 22 роки
- Ярослав – 22 роки, студент-юрист, хлопець Ольги
- Єкатєріна Владіміровна, тітка Галі – до 60 років
- Тінь Віталі
- Поштарка Віта
Дія відбувається в одному з обласних центрів України в наші дні.
І ДІЯ
КАРТИНА ПЕРША
Затишне кафе; грає романтична музика.
Ява 1
Віталя, Єкатєріна Владіміровна
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (заходить) Здравствуйтє, Віталя!
ВІТАЛЯ (підводячись з-за столика) Здраствуйтє, Єкатєріна Владіміровна!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (розглядаючись) Уютноє мєстєчко…
ВІТАЛЯ. Рад, што вам здєсь панравілось… Прісядєм?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (сідає) Очєнь удівітєльно, што ви мєня прігласілі!
ВІТАЛЯ. Пачєму нє прігласіть умную женщіну в уютноє мєстєчко? Тєм болєє, есть умний разгавор!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. К чєму ета таінствєнность, нікак нє пайму!
ВІТАЛЯ. Что будєм піть: чай, кофє, капучіно?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Капучіно, пажалуста!
ВІТАЛЯ (кричить до офіціанта) Два капучіно, пажалуста!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Давно нє била в кафе…
ВІТАЛЯ. А напрасно, Єкатєріна Владіміровна, напрасно! Іногда в кафе випіть капучіно очень даже нічєго… Пріятно, мля… Ізвінітє…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Так о чьом же ви хатєлі пагаваріть?
ВІТАЛЯ. Я, собствєнно говоря, нє ат сваєго імєні…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Інтєрєсно, інтєрєсно…
ВІТАЛЯ. Я ат імєні своєго работодатєля…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Работодатєля?! Інтєрєсно, інтєрєсно…
ВІТАЛЯ. Відітє лі, дєло в том, что мой работодатєль… Ето он строіт дом возлє вашей… так скать… хати!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ах ето он строіт дом возлє нашей хати?!
ВІТАЛЯ. А сейчас вознікла нєбольшая проблємка, мля… Ізвінітє…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А у нас с вашим строітєльством сколько проблєм, прєдставьтє сєбє! Дєнь і ночь – стук, шум, гам! Зємля дрожит под ногамі! В домє появілісь трєщіни!
ВІТАЛЯ. Єкатєріна Владіміровна, ну что ви так пєрєживаєте… Ну шо вам до той хати?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. В каком смислє?
ВІТАЛЯ. Ви ж там даже нє пропісана!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ну, собствєнно говоря…
ВІТАЛЯ. Ви там только живьотє врємєнно, я правільно, мля… ізвінітє, понімаю?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ну, собствєнно говоря…
ВІТАЛЯ. Ви, кажется, продалі квартіру і вложилі дєньгі в какой-то новострой?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А откуда у вас, ізвінітє, такіє подробниє свєдєнія о моіх жіліщних проблємах?
ВІТАЛЯ. Єкатєріна Владіміровна… Мой работодатєль нє пєрвий год в строітєльном бізнесє… Я вообщєто к вам с дєловим прєдложенієм, мля… От нєго… Ви нємножко поможетє нам… моєму работодатєлю… а мой работодатєль… поможет вам!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. В каком смислє?
ВІТАЛЯ. Даст вам квартіру в новом, строящемся домє!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. В каком домє?
ВІТАЛЯ. Какая ви нєпонятлівая! Ви поможетє єму рєшить єго нєбольшую проблємку, а он поможем вам рєшить вашу проблємку!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Віталя, я вас нє понімаю! О чьом ми гаварім? Что ви от мєня хотітє?
ВІТАЛЯ. Вот ето дєловой разговор! Я вам сєйчас обрісую сітуацию… Возлє вашей хати мой работодатєль строіт дом. Так?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Так.
ВІТАЛЯ. І у нєго вознікла проблєма – нужно мєсто для парковкі…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ну…
ВІТАЛЯ. Ета парковка по плану находітся как раз на мєстє вашей хати! Ви єму содєйствуєтє в етом дєлє, а он вам – квартіру в новостроє!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. В каком смислє – "содєйствуєтє"? Люді мєня пріютілі!
ВІТАЛЯ. Он і людєй нє абідіт! Ну пасматрітє, гдє ані живут! Развє ето условія?! Полуразвалівшаяся лачуга! Без води, без каналізациі! Я бєз сльоз сматрєть нє магу! Он дайот вам… трі квартіри вмєсто одной хати!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А пачєму ви с етім разговором ко мнє прішлі, а нє к Ніколаю Пєтровічу? Ведь он – хозяин!
ВІТАЛЯ. Да хаділі к нєму!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. І – ?
ВІТАЛЯ. Упьорся – нєт, гаваріт, і всьо! Хата, гаваріт, построєна на історічєском фундамєнтє! Охраняєтся, гаваріт, гасударством!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А… Слишала я ету історію…
ВІТАЛЯ. Та шо єму сделаєтся, етому фундамєнту?! Закатаєм его в асфальт акуратнєнько, а каму нада будєт, аткапаєт…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А… квартіру ваш работодатєль дайот какую? Двухкомнатную?
ВІТАЛЯ. В смислє? А, ну-у… Ну да!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Так что ат мєня трєбуєтся?
ВІТАЛЯ. Ну я же гаваріл – умная женщіна! Я сразу ето понял! Во всєй етой сємєйке ви одна – здравомислящая лічность, мля! Ізвінітє…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Я вас очєнь вніматєльно слушаю…
КАРТИНА ДРУГА
Велика вітальня в хаті, з якої веде кілька дверей. Посередині – стіл, застелений білою скатертиною.
Вітальня має строкатий, і навіть еклектичний вигляд: одні двері – старі, обшарпані, інші – нові; телевізор – старий, ще радянський, комп'ютер та два крісла – шкіряні, нові; в одному кутку кімнати – "євроремонт", в іншому – старі, брудні шпалери. Під стіною – сервант, заставлений різними речами: бюстик Шевченка, кілька книжок, чарочки, мисочки. Стеля висока, вся заснована павутинням; її тримає масивна балка, порізьблена різними знаками – сонця, дерева роду, роком будівництва хати тощо. У стінах подекуди видніються діри.
Час від часу знадвору чути роботу будівельної техніки – удари, звук моторів і т.п. Там ведеться будівництво нового будинку.
ЯВА 1
Ольга, Ярослав
ЯРОСЛАВ (розглядається) То оце ти тут живеш?
ОЛЬГА. Оце тут…
ЯРОСЛАВ. Хм… Гарна хата. Я вперше в такій. Абсолютно унікальне планування!
ОЛЬГА. Унікальний безлад… Не роби вигляду, ніби нічого не помічаєш! Розслабся…
ЯРОСЛАВ. Та ні, справді! Я ж із батьками все життя – в квартирі на дев'ятому поверсі… Такого велетенського будинку і справді не бачив!
ОЛЬГА. А по телевізору?
ЯРОСЛАВ. Не комплексуй! Будинок справді класний! Ще й у центрі міста…
ОЛЬГА. Що в ньому класного – то це фундамент!
ЯРОСЛАВ. Хм… (заглядає по кутках, сміється) Звідси фундаменту не видно!
ОЛЬГА. У нашої хати фундамент – історичний! Охороняється державою!
ЯРОСЛАВ. А що в ньому такого історичного?
ОЛЬГА. Це вже археологам видніше… Сказали – дуже древній, і край! Мало не часів Софії Київської…
ЯРОСЛАВ. Скажеш таке – Софії Київської!
ОЛЬГА. Це кажуть археологи!.. Фундамент то історичний, а стіни в тріщинах, у грибку! Підлогу поточили щурі! Стеля в павутинні!
ЯРОСЛАВ. Ну, це можна віником… Ремонт можна!
ОЛЬГА. Ремонт! Так і мати каже! А батько вперся – ремонт не допоможе, треба цю зносити, нову будувати! Фундамент-то історичний! Тільки й чую від самого дитинства: ремонт! Зносити! Ремонт! Зносити!
ЯРОСЛАВ. А дід що каже? А баба?
ОЛЬГА. Те ж саме: ремонт! Зносити! А хата тим часом валиться!
ЯРОСЛАВ (ще раз проходячись кімнатою, задумано) Так, ремонт тут навряд чи допоможе… А щоб нову будувати, треба проект… Слухай, так намалюй проект! Ти ж – архітектор!
ОЛЬГА. Колись буду!
Із дверей, що по центру, виходить БАБА ДУСЯ. Вона якийсь час кружляє кімнатою, заглядаючи в усі щілини, що на підлозі, потому підіймає голову і якийсь час гіпнотизує поглядом павуків, що затягли павутиною всю стелю.
ЯРОСЛАВ (пошепки) Хто це?
ОЛЬГА. Бабуся! Вона… як би це… трохи дивакувата!
ЯРОСЛАВ. Зрозуміло…
ОЛЬГА. Всі талановиті люди такі…
ЯРОСЛАВ. Вона талановита?
ОЛЬГА. Співачка! Голос – сила! Але доля не склалася: рано втратила батьків, молодість в злиднях, а тоді – заміжжя, вже стало не до того… Але вона завжди співала! В гуртках художньої самодіяльності – поки ті ще існували… На весіллях… Поки там іще співали!
ЯРОСЛАВ. А що це вона робить?
ОЛЬГА. З павуками розмовляє…
ЯРОСЛАВ. Про що?!
ОЛЬГА. Як – про що? Щоб забиралися зі стелі разом зі своєю павутиною!
ЯРОСЛАВ. Але ж вона мовчить!
ОЛЬГА. Це ти так думаєш! Насправді вона розмовляє!
ЯРОСЛАВ. Але ж вони її не чують!
ОЛЬГА. Вона вперта… Ходімо до моєї кімнати!
ОЛЬГА та ЯРОСЛАВ заходять до одних із дверей.
ЯВА 2
Дід Микола, Баба Дуся
ДІД МИКОЛА заходить, і починає метушитися біля комп'ютера, включаючи його.
Знадвору чується гупання будівельної техніки.
БАБА ДУСЯ (бурмоче) Стукать, їм треба стукать! І гупають, і гупають! Чекайте, чекайте… (грозить кулаком до стелі)
ДІД МИКОЛА (до БАБИ ДУСІ) Дуся, це не павуки гупають… Це дом рядом строять, ти ж знаєш…
БАБА ДУСЯ (до павуків). Чекайте, чекайте, прийде на вас холєра…
ДІД МИКОЛА. Дуся, вони тебе не чують! (до себе) Все в голові помішалося! Де та стройка, де ті павуки… Треба лєстніцу купить, та тих клятих павуків позмітать! Сам уже старий, та не можеш, а молодьож не допросишся! (заглиблюється у блукання інтернетом)
ЯВА 3
Ті ж, Єкатєріна Владіміровна
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ахота вам, Пєтровіч, в етом комп'ютере глаза портіть…
ДІД МИКОЛА. Дуже інтересні новини, дуж-же цікаві!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Новості можна і по тєлєвізору пасматрєть… А єщо сєріал какой-то…
ДІД МИКОЛА. Ви мені, Владіміровна, своїми серіалами жить не даєте! Третій рік один і той самий дивитеся…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Там всьо время проісходіт что-то новоє! (приглядається до виставлених на серванті дрібничок) А што ета ви із сєрванта убралі матрьошку?
ДІД МИКОЛА. Ну ви придумали, Владіміровна, матрьошку коло бюсту Шевченка поставить!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ето нє прастая матрьошка! Я єйо купіла на Красной площаді!
ДІД МИКОЛА (гнівно) І все рівно їй не місце коло Шевченка! Заберіть її звідси! Чи в свою кімнату, чи ще кудись!
ЄКАТІЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (примирливо) Екій ви упрямєц! Што вам тот Шевчєнка – родствєннік што лі, штоби так сєрдіцца…
ДІД МИКОЛА (сердито) Він всім українцям родственнік! Тільки не всі пам'ятають!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (примирливо) Ну ладно, паставлю матрьошечку в сваєй комнатє!
ДІД МИКОЛА (сердито) Ото й поставте! (після невеликої мовчанки) Хе-хе-хе! Ось послухайте новину: "У США поліцейські застрелили штучного алігатора!" Або ось цю: "Чоловік сам себе похоронив живцем, намагаючись прикликати удачу"! Ну єсть же ж чудаки на світі!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА.