Дійові особи:
- Марко, хлопець
- Котигорошиха, його мати
- Чаклунка
- Марічка Вернидуб, дівчина
- Дід Вернигора
- Крутивусиха, жінка з немовлям
- Їм Не Наїмся, дядько
- П'ю Не Нап'юся, дядько
- Скороход, дядько
- Слухач, дядько
- Хвеська, тітка
- Голос змія
І ДІЯ
КАРТИНА ПЕРША
Сільська вулиця; з одного боку видніється господа Котигорошків.
Світає. Починають подавати голоси перші птахи.
Зненацька повітря прорізає незвичайний шум – неначе летить, б'ючи крильми, велетенський ящур.
Потім чується з невеликою перервою два глухих, але могутніх удари – аж двигтить земля.
Якийсь час панує тиша, а потім на вулиці починають з'являтися сонні, одягнені абияк мешканці.
ЯВА ПЕРША
Їм Не Наїмся, П'ю Не Нап'юся, Скороход, Хвеська, Слухач
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Що це було?
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Щось гупнуло!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Я чув – два рази гупнуло!
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. А я чув, як один!
СКОРОХОД (заходить) Що сталося? Я чув, щось гупнуло!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Один чи два рази?
СКОРОХОД. Та наче один… Чи два…
ХВЕСЬКА (забігає) Що? Де? Що трапилося? Де це гупнуло?
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. За селом щось гупнуло!
ХВЕСЬКА. Та воно ж так гупнуло, людочки, аж хата затряслася!
СКОРОХОД. Ну трохи затряслася, правда…
ЇМ НЕ НАЇМСЯ (до СКОРОХОДА) То збігав би, та й глянув, що там гупнуло, хіба тобі довго?
СКОРОХОД. А як там якась страшна небезпека?
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. То крутнешся на закаблуках, та й назад! Ану ж, Скороходе, одна нога – тут, а друга – там!
СКОРОХОД. Добре вже…
СКОРОХОД зникає.
СЛУХАЧ заходить з перев'язаною головою.
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Не панікуймо, може, нічого страшного й не сталося!
СЛУХАЧ. Ой, голова болить! Серед ночі прокидаюся, чую, де не взялося: шерех! Шерех! Шерех! Всякого чував, а такого не доводилося!
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. І що ж воно таке було?
СЛУХАЧ. А я знаю? Отаке-го: шерех! Шерех! Шерех! Шерех! А тоді – гуп! Гуп!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Я ж казав – два рази гупнуло!
СКОРОХОД (повертається) Люди, біда! Горе, люди!
ХВЕСЬКА. Що таке?! Що сталося?
СКОРОХОД. Ой, дайте віддихаюся… Ой-ой-ой…
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Та кажи вже!
СКОРОХОД. За нашим селом… якраз під лісом… упав змій!
СЛУХАЧ. Упав?!
ХВЕСЬКА. Вуж чи гадюка?
СКОРОХОД. Триголовий змій!
ВСІ спантеличено мовчать.
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. А такий буває?
СКОРОХОД. Величезний, як… Хата! Ні! Дві хати! Ні! Три! З крилами!
СЛУХАЧ. А я ж кажу – шерех! Шерех! Шерех!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ (недовірливо) А може б ти ще раз збігав? Може то тобі зразу таке приверзлося?
ХВЕСЬКА. Так воно вуж чи гадюка?
СКОРОХОД. Ні! Не піду! І не просіть! Зелений! Лускатий! Вогнем дихає!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ (недовірливо) Та ну… Вогнем…
СКОРОХОД (показує обпалене плече) Ось! Це він на мене просто дихнув! І сорочку пропалив!
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. А що ж робити?
ХВЕСЬКА (до себе) То що ж мені людям казати? Не вуж, не гадюка… Триголовий змій? Дихає вогнем? От уже скажуть, набрехала!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Ану, Слухачу, послухай, може що почуєш?
СЛУХАЧ лягає на землю, і прикладає вухо.
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Щось чутно?
СЛУХАЧ. Чую – дихає… Чую – риче…
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Риче?!
СКОРОХОД (згадує) А ще… Ще наш стовп, той, що небо підпирає… Похилився!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Як це – похилився?! А хто ж його похилив?
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. А, може, це він його похилив?
СЛУХАЧ. Хто?
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Змій! Летів, та й вдарився об стовп! Він же з крильми!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Хто – з крильми? Змій?
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Скороход казав!
СКОРОХОД. З крильми!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Це вже гірше… Це вже геть погано!
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Що з крильми?
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Що стовп похилився! Ану, як небо впаде на наше село?
ХВЕСЬКА. Небо впаде на село?! Ой людоньки! Ой горе! Ой біда! (вибігає)
СКОРОХОД. Зараз все село знатиме!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Цього вже не приховаєш, браття!
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Може підемо, та поправимо?
ВСІ (разом) А змій?!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. М-да, братця, халепа… З одного боку – небо на село впаде…
П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. З іншого – змій!
ВСІ. Змій!
ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Що ж робити? Що ж робити, браття?!
ВСІ розходяться в задумі.
ЯВА ДРУГА
Хвеська, Чаклунка
ХВЕСЬКА голосить, на середині її голосіння входить ЧАКЛУНКА, і непомітно стоїть збоку, слухаючи.
ХВЕСЬКА. Ой, людоньки! Ой лихо на наші голови! Ой біда тяжкая! Звалився на нас серед ночі з небес змій страшний, що вогнем дихає! Ой людоньки, і це ще не все, що в нього три голови! Це ще не все, що він зелений! Лускатий! Здоровенний, як три хати! Він ще й говорить людським голосом! "Буду жити, каже, під вашим селом! А ви, люди, каже, будете мене годувати! Першу голову – камінням! Другу – буряками! Ну, а третю голову…" Ой, людоньки! Нами, людьми! "А не годуватимете, каже, то так дихну вогнем, що ваше село спалахне, як сірник, і згорить!" Оце смерть наша прийшла, люди добрії, сусідоньки милії!
ЧАКЛУНКА (до ХВЕСЬКИ) Не встигла увійти до села, і вже знаю всі новини!
ХВЕСЬКА (хвалькувато) А чого ж! Нехай люди знають все!
ЧАКЛУНКА. А що ж небо? Впаде на село?
ХВЕСЬКА. Ой, не знаю, пані-добродійко, не знаю! Стовп похилився, а якраз біля нього змій і лежить! Чоловіки в нас на що сміливі, а бояться туди йти!
ЧАКЛУНКА. Ну звісно ж, він – як три хати!
ХВЕСЬКА. А ви хто, пані-добродійко, будете? Бачу вас вперше!
ЧАКЛУНКА. А я – чаклунка! Живу біля воріт у Міжчасся, що на Краю Світу!
ХВЕСЬКА. Охо-хо! Скільки живу, а й слів таких не чула – Край Світу, Міжчасся!
ЧАКЛУНКА. А три дні тому хтось забув зачинити ворота! Змій візьми, та й вирвись на волю! Оце йду за ним слідом, аби хто поміг назад загнати!
ХВЕСЬКА. А хто ж вам поможе, пані? Хіба з людей хто? Ха-ха-ха!
ЧАКЛУНКА. Таки з людей, Хвесько!
ХВЕСЬКА. Та хто з людей?! Ви жартуєте, пані!
ЧАКЛУНКА. Знаю, що живуть у вашому селі нащадки богатирів! На них уся надія!
ХВЕСЬКА. Хто ж це? Їм Не Наїмся?
ЧАКЛУНКА. Ні…
ХВЕСЬКА. П'ю Не Нап'юся?
ЧАКЛУНКА. Ні!
ХВЕСЬКА. Слухач? Та ні… Скороход? Навряд… Та хто ж, пані?!
ЧАКЛУНКА. Прийде час, дізнаєшся, Хвесько…
ХВЕСЬКА (до себе) Оце новина так новина! Чаклунка! Богатирі! Оце першокласна новина!
ЧАКЛУНКА. Розповіла я тобі все тому, що поговорити мені захотілося! Давно людського голосу не чула, та й свій уже почала забувати… Але нікому про це розповісти не зможеш!
ХВЕСЬКА. А чому ж це?!
ЧАКЛУНКА. Бо ця розмова – між нами!
ХВЕСЬКА. Цього пообіцяти не можу! Не вмію мовчати!
ЧАКЛУНКА. Гаразд! Тоді можеш говорити лише про змія! Що він зелений, лускатий і вогнем дише!
ХВЕСЬКА. Оце ви, пані, помиляєтесь! Хай люди про все знають! І про вас, пані чаклунко, і про богатирів… Ви вже, пані, вибачайте!
ЧАКЛУНКА. Вибачай і ти, Хвесько! Прощавай!
ХВЕСЬКА. Прощавайте, пані-добродійко! Ха-ха-ха! Стривай… А звідки вона взнала, як мене звуть?
ЯВА ТРЕТЯ
Котигорошиха, Марко, Марічка
КОТИГОРОШИХА (гукає) Марку! Марку! (до себе) Не догукаєшся хлопця… Спить! І хоч би вже в хаті, то ні! Влігся посеред двору, поклав голову на отой залізний горбок, і спить! (до МАРКА) Марку, прокидайся вже! Сонце на полудень підбилося! А мені ще буряків лан сапати… Та вставай вже, сонько!
МАРКО (сонно) Що таке?
КОТИГОРОШИХА. Піди, сину, води принеси!
МАРКО. Зараз… (повертається йти)
КОТИГОРОШИХА. Та не туди! Криниця – отам!
МАРКО. Добре… (повертається в інший бік)
КОТИГОРОШИХА. Принесеш води, то піди на майдан, послухай, що люди казатимуть!
МАРКО. Не хочу!
КОТИГОРОШИХА. От клятий хлопець! Піди, кажу! Чи, може, буряки підеш сапати замість мене?!
МАРІЧКА (гукає) Марку!
МАРКО (радісно) А що?
МАРІЧКА. Ходімо до лісу, дуба вивернемо!
МАРКО. Іду!
КОТИГОРОШИХА. Куди? Куди до лісу?! Там же змій! А на майдан піти? А води наносити?!
МАРКО. Прийду, наношу! (вибігає)
КОТИГОРОШИХА. Тут таке горе на нашу голову звалилося, а вони тільки й знають, що дуби з корінням вивертати!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Котигорошиха, Чаклунка
ЧАКЛУНКА. Доброго здоров'ячка, пані господине!
КОТИГОРОШИХА. Здорова будьте й ви, добродійко!
ЧАКЛУНКА. Чи не дасте водички напитися?
КОТИГОРОШИХА. А чого ж не дати добрій людині з дороги? Пийте! (дає води) Куди, пані, прямуєте і звідки?
ЧАКЛУНКА. Іду провідати давнього приятеля…
КОТИГОРОШИХА. Овва! В недобрий час ви рушили в дорогу, пані!
ЧАКЛУНКА. Чула я про ваше страшне горе! Про змія!
КОТИГОРОШИХА. Ой, пані-добродійко! Горе нам, бідним, і люта біда! І не знаємо, звідки нам порятунку чекати! А у кожного ж діти! Родина!
ЧАКЛУНКА. Так, так…
КОТИГОРОШИХА. Мусимо тепер його всім селом годувати! Усі три голови!
ЧАКЛУНКА. А що чоловіки кажуть?
КОТИГОРОШИХА. А що вони кажуть? Вчора ходили каміння збирати…
ЧАКЛУНКА. Щоб… е-е… того? Закидати його?
КОТИГОРОШИХА. На обід першій голові!
ЧАКЛУНКА. Оце вже, справді, люта біда!
КОТИГОРОШИХА. Нічого робити, кажуть! А інакше – дихне на нашу Котигорошівку так, що й сліду не лишиться! А зараз на майдані радяться!
ЧАКЛУНКА. Радяться? Про що?
КОТИГОРОШИХА. Пішла б сама послухала, та треба йти буряки сапати! Ох, скільки отій другій голові буряків треба, ви б бачили!
ЧАКЛУНКА. Багато чула про вашу Котигорошівку! Славне село!
КОТИГОРОШИХА. Та чим же воно таке славне, пані! Ви жартуєте!
ЧАКЛУНКА. Чула, що живе тут один богатир, що дуби з корінням вивертає! Мала б до нього діло…
КОТИГОРОШИХА. Та це мій син, Марко!
ЧАКЛУНКА. О, як мені пощастило! Стрілася із матір'ю самого богатиря!
КОТИГОРОШИХА. А що у вас за діло до нього?
ЧАКЛУНКА. Не вивернув би мені стару грушу в городі?
КОТИГОРОШИХА. А чого ж ні? Набудетеся в гостях, то він вас проведе, та й грушу вам виверне!
ЧАКЛУНКА. От добре! А де ж він сам?
КОТИГОРОШИХА. Отаке сильне, а дитина дитиною! Аби поспати! Вставай, кажу! Піди, кажу, води принеси! Куди там! А як Марічка гукнула в ліс, то це він зараз! А там же змій! Покинув усе і побіг! Просто горе якесь, а не хлопець!
ЧАКЛУНКА. Але ж хлопець – богатир, що не кажіть!
КОТИГОРОШИХА.