Звичайно, цього ніколи не буде. Не може бути.
Але коли б це трапилось, я уявляю собі нашу зустріч так.
***
– Добридень! – по-солдафонському гаркне він, браво підкручуючи фельдфебельські вуса. – Я думаю, що в нього фельдфебельські вуса. – Чим можу бути корисний? Я – Ґржезинський, соціал-демократ. Начальник берлінської поліції.
– Я так і думав, – замислено скажу я. – Так і думав.
– А я от не думаю, га-га-га! – зарегоче мій співбесідник. – Я просто забороняю, не думаючи. З-заборонить! Воспретить! Тащить! Не пущать!
– Спосіб не зовсім оригінальний, – скажу я. – Ви, висловлюючись м'яко, стирили його в колишньої російської поліції.
– Наклеп. Ви мене ще не знаєте.
– О, пане, ви напрошуєтесь на комплімент. Я дуже добре вас знаю. У нас вас усі знають.
–Звідки, ха-ха?
– Щодня ми зустрічаємо вас у наших газетах. Наприклад, ось: ""Роте Фане" повідомляє, що поліція посилає своїх озброєних провокаторів на пролетарські демонстрації. Це викриття підтверджує навіть буржуазна "Фосіше Цайтунг"".
– Ха-ха, і як це ви догадались, що це мої штучки?
– Тяжко було. Проте догадались.
– Як?
– А ось телеграма: "Заборонено на два тижні комуністичні газети "Роте Фане" і "Фольксехо"".
– І тут догадались?
– Про що саме?
– Що газети ці пристукнув саме я?
– Ну, тут і догадуватись нема чого. Бо далі так і написано: "Навіть серед буржуазних кіл заборона викликала глибоке обурення проти соціал-поліцая Ґржезинського".
– Да-с, – задоволено засяє "соціал-демократ". – Це, можна сказать, мого власного винаходу номерок; що два тижні я забороняю "Роте Фане" на два тижні. Як вам подобається?
– Мені подобається інше.
– Що саме?
– Мені подобається "Штурм".
– Який штурм? — нахмуриться він.
– Отой саме "Штурм", що ви самі викликали його до життя.
– Наклеп. Я ворог їхніх штурмів. Ніяких штурмів я не викликав.
– Даремно гадаєте: замість забороненої вами "Роте Фане" виходить "Роте Штурм Фане". Отже, ви викликали до життя "Штурм". Але цього мало: за "Штурмом" приходить "Дранґ". "Штурм унд Дранґ" – ось гасло сьогоднішньої робітничої Німеччини.
– Хто ви такий? – зіскочить з місця Ґржезинський. – Чого ви прийшли?
– Я прийшов подякувати вам.
– Будь ласка, – знову засяє він. – За віщо?
– Як за віщо? За те, що ви – найкращий вихователь відсталих і засліплених соціал-демократичних робітників.
– О, так. Незабаром я готую навіть лекцію: "Гумова палиця і її застосування до..."
– К чорту лекції. Не місце лекціям там, де починається "Штурм унд Дранґ". Ви пам'ятаєте: недавно в цирку Буша зібралися на мітинг безробітні?
– Пам'ятаю. А поліція їх – гумовими па...
– Так, пане: гумовими палицями. Тоді виступив представник Всенімецького комітету безробітних. І під час його промови до столу президії підійшов старий робітник. Він жбурнув долі свій партійний квиток і крикнув: "Двадцять п'ять років я був соціал-демократом і ось я розриваю свій партійний квиток. Ось він!" Так от, коли ви думаєте, що такі робітники – одиниці, ви дуже помиляєтесь, пане. їх сотні, тисячі, десятки тисяч. Сьогодні вони, прозріваючи, шматують свої партквитки, організують штурм і співають:
Нині Німеччина – бульба барвиста,
Владу забрали буржуї, фашисти,
Править банкір-товстопуз.
Ми загартовані вщент боротьбою...
Лави робочі! Вставайте до бою
За Німецький Радянський Союз...[1]
А завтра вони почнуть провадити свою програму в життя.
***
На цім місці я вийду: я сказав усе. Але він дожене мене в коридорі:
– Ви мені там за щось дякували. Я, вибачте, не дуже зрозумів, але... Ви забули, що я заборонив іще й робітничу спартакіаду. Я заборонив День безробіття – п'ятнадцяте липня...
– Я знаю, – відповім я. – Про це вам також згадають незабаром.
("Червоний перець", № 10-11, 1931 р.)
[1] Цитата з вірша Чернова "Веддінґ червоний іде", що є варіацією на знамениту пісню німецького робітничого руху "Червоний Веддінґ" (нім. Der rote Wedding; Веддінґ – пролетарський район Берліна).