Підійшов хлопчик до нашої лави, став за два кроки й теж чекає, щоб йому м'ячика віддали.
– Ти хто? – запитав дідусь.
– Петрик –баском відказав хлопчик.
– І прізвище своє знаєш?
– Знаю, — Козаченко.
– А ще ти хто?
Хлопчик мовчав.
– У якому місті ти мешкаєш?
– У Києві.
– Значить, ти не тільки Петрик Козаченко,– усміхнувся дідусь, – а й киянин. Крім того, ти – українець, бо народився в Україні й належиш до українського роду. А ще ти – європеєць. Адже наша країна розташована не в Африці, не в Америці, не в Австралії, а в Європі. І, нарешті, ти землянин, бо живеш на планеті Земля. Он хто ти, Петрику Козаченку!
Дідусь простяг хлопчикові м'ячика. Той ухопив його обіруч і вистрибцем побіг розказувати мамі, що сиділа на сусідній лаві, скільки, виявляється, в нього цікавих, просто дивовижних імен.