Збірка оповідань
ЗАГУБИЛАСЯ
Босмінка — маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий — ну справжній тобі хобот! — і ніг не видно — ховає десь під черепашкою. А найжахливіше — одне-однісіньке око в бідолахи...
Та Босмінка не чула цих розмов. А яка вона з себе насправді — не знала. Адже в річці дзеркала нема. Можна, звичайно, у черепашку Перлівниці подивитись, та надто вже вона тьмяна — нічого не роздивишся...
Того ранку Босмінка, як завжди, прокинулася разом із сонцем — тільки-но впало на воду його золотаве проміння. Батьки вже снідали, сховавшись під лататтям. Босмінка підпливла до них і теж почала втягати у свій малюсінький ротик смачні водорості.
Раптом над нею промайнула якась тінь. Хоч і була Босмінка полохливою (ніде правди діти), але їй так кортіло все знати! Вона швидко-швидко замахала вусиками, ніби весельцями, і піднялася вгору.
І тут Босмінка помітила довгого, схожого на темну паличку, жучка Водомірку. Ніжки в нього були змащені жиром, і тому до них зовсім не приставала вода. Наче спритний ковзаняр — раз-два! раз-два! — мчав Водомірка по річковій поверхні.
"От би мені так!" — із заздрістю подумала Босмінка. Адже плавала вона, дуже повільно.
Нарешті Водомірка, підстрибнувши, метнувся вбік і зник у комишах.
Босмінка трохи почекала: чи не з'явиться, бува, жучок знову? Вона підпливла навіть до заростей. Куди ж то він подівся? Але Водомірки ніде не було. Босмінка з прикрістю зітхнула й рушила назад.
Та що це? На тому місці, де лишилися її батьки, не видно нікого. Босмінка розгубилася. Вона обпливла навколо латаття — даремно: мама й тато безслідно зникли.
І пригадала Босмінка, як, докірливо ворушачи вусиками, попереджала її матуся:
— Гляди, вскочиш через свою неслухняність у халепу! Хоч ти й не маленька вже,— мало не з макове зерня ви росла,— але тримайся нас: ми більше за тебе прожили на світі — більше й знаємо.
Босмінка от-от розплакалася б, та що з того? Хто її пожаліє? У воді навіть сліз твоїх не помітять...
Вона хотіла вже плисти далі, коли побачила свого давнього знайомого — старого буркотуна Слимака. Насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, він неквапливо ліз угору по водяній сосонці.
— Дідусю Слимаче! — зраділо пропищала Босмінка.— Чи не зустрічали ви мою маму?
Слимак здригнувся від несподіванки і втягнув голову в хатку. Потому висунув ріжки — з-під них глянули малесенькі очиці — і, впізнавши Босмінку, сердито буркнув:
— Не бачив я ніякої мами... Чіпляються з усякими дурницями...
І він поповз собі далі.
Босмінка безпорадно озирнулася навколо. День був уповні. Сонце піднялося високо-високо, і у воді стало зовсім тепло.
Та ніщо не тішило бідолаху Босмінку. Загубити маму й тата — ох, як же це тяжко! Що чекає її? Як житиме вона тепер?..
Сумно зітхнувши, подалася Босмінка на розшуки.
Незабаром вона опинилася у незнайомому місці. Це був справжній підводний ліс. Навкруги, куди не кинеш оком, зеленіли стрункі стебла очерету. Заплутавшись в осоці, стиха погойдувались бурі пасма водоростей. А вгорі, наче розкидані вітром хмарки, плавали листочки ряски.
Заблудила! Куди ж це вона потрапила? Босмінка глянула ліворуч і побачила якийсь дивний дзвіночок. "Що воно таке?" — подумала і нерішуче наблизилася. Дзвіночок, дуже прозорий і заповнений повітрям, був підв'язаний до рослин, наче гойдалка.
"Тут хтось живе",— здогадалася Босмінка.
Вона обережно зазирнула всередину — там на павутинці висіла якась мертва комашка.
Босмінці стало моторошно. Мерщій від цього небезпечного місця!
Але що це? Її хоботок прилип до дзвіночка! Босмінка смикнула раз, удруге — не пускає... Скосивши око, вона побачила, як до неї наближається якась волохата потвора. То був господар дзвіночка — водяний павук Сріблянка.
З переляку в Босмінки затрусилися усі ніжки. Вона рвонулася з останніх сил. У хоботку щось хруснуло. Від болю потьмарилося в оці. А все-таки вона відчепилася від дзвіночка!..
Павук був уже зовсім близько. Босмінка стрімголов кинулася навтьоки. Та павук помітив її. Круто повернувши, він помчав навздогін. Босмінка щосили загрібала вусиками. Тільки б дістатися до заростей! Тільки б встигнути!..
Але пізно!.. Павук — вона відчувала це — вже за спиною... Ще мить — і він схопить її. З жахом оглянулася назад — страхіття простягало до неї свої бридкі довгі лапи.
Кінець!..
Щось різко відкинуло її вбік, і вона мало не знепритомніла.
Отямившись, Босмінка побачила велику плямисту Жабу, що з'явилася хтозна-звідки, а огидний павучище кудись зник. І тоді Босмінка зрозуміла, що її врятовано. Врятовано. Витрішкувата Жаба проковтнула павука!
Від усіх цих переживань Босмінка зовсім знесиліла. Вона відшукала затишну місцинку і сховалася під листочок. Не хотілося ні їсти, ні пити. Тільки тепер вона відчула, як ниє хоботок..
Вже сутеніло. Вода ставала дедалі темнішою, прохолоднішою. Зовсім змучена, Босмінка підібрала ніжки, старанно вкрилася черепашкою і швидко заснула.
* * *
НА ЩО СКАРЖИМОСЬ?
Наступного дня Босмінка зовсім занедужала. Хоботок у неї розпух і так обважнів, що й голови не повернути. Доведеться звернутися до лікаря. Але де його шукати? Який він?
Згадалось, як одного разу, коли мама отруїлася несвіжою водоростю, лікар дав їй якогось зілля — і мама швидко одужала.
Босмінка вилізла зі своєї схованки й подалася на розшуки. Дорогою зазирала під листочки, оглядала кожний камінчик, але лікаря ніде не було. Нарешті натрапила на якусь нору. "Чи не тут?" — подумала Босмінка.
Але з нори висунулася клішня рака і так люто ляснула, що Босмінка притьмом дременула не оглядаючись.
Відсапавшись під прозорим листочком стрілиці, рушила далі. Аж раптом назустріч — жук Плавунець, великий, плаский, наче його каменем придавило, з жовтою облямівочкою на спині. "Спитаю в нього",— наважилася Босмінка і боязко писнула:
— Дядьку Плавунець! Скажіть, будь ласка, де живе лікар?
Плавунець зупинився, спантеличено озирнувся. Що за штука? Ніби хтось гукає, а хто саме, не видно... Насилу розгледів Босмінку. Перепитавши, задумливо почухав лапкою черевце.
— Гм, лікар?.. А-а, це ти про П'явку Медичну! Тоді, голубонько, до берега греби. Там, під старим корчем, і знайдеш її.
Зраділа Босмінка, подякувала й повернула до берега.
Незабаром побачила великий чорний корч. Біля нього зібралося багато жучків, черв'ячків, і навіть одна маленька рибка припливла сюди. "Мабуть, тут",— здогадалася Босмінка і пристала до гурту.
Трохи освоївшись, вона з цікавістю почала роздивлятися присутніх. Глянула на рибку — аж замилувалася її сріблястою лускою. "Яка чепурна",— із заздрістю подумала Босмінка.
У рибки боліли зуби. Вона трималася плавцем за щоку, охала й жалілася довгому черв'ячкові. Той співчутливо похитував головою.
— Хочеш подивитися на мої зуби? — несподівано мовила рибка.
Черв'ячок скоса глянув на неї і відмовився. Навіть відповз убік. "Ач, яка хитра,— подумала Босмінка.— Заглянь їй у рота — а вона візьме та й з'їсть".
А втім, рибка, мабуть, соромилася проковтнути черв'ячка при сторонніх.
Вона тільки ласо поглядала та поводила хвостом.
Праворуч від Босмінки, під водяною сосонкою, лежав малесенький рудий жучок Пеструшка. Обхопивши черевце і закотивши очі, він жалібно стогнав.
Тільки-но Босмінка хотіла спитати, що з ним, коли не знати звідки з'явився Карась. Вигляд у нього був досить-таки жалюгідний: очі вирячені, рота скривило. З розідраної губи капала кров.
— Ану, розступіться!..— заволав Карась.— Не бачите, з гачка зірвався?! Мені швидка допомога потрібна!
Усіх розштовхавши, він зник під корчем, а коли невдовзі виринув звідти, на губі в нього був пластир із зеленого листочка.
Босмінці вже набридло чекати. Аж ось нарешті настала і її черга. Вона нерішуче сковзнула під корч і побачила лікаря.
Старенька, зморшкувата П'явка з кількома цяточками-очицями витягнулася назустріч Босмінці — і зморшки на її тілі розгладилися.
— То на що ми скаржимось?
— Хобото-о-ок...— плаксиво протягла Босмінка.— Болить дуже...
Медична П'явка посадовила Босмінку на камінчик і заходилася лікувати.
Присмоктавшись до краєчка риб'ячої лусочки, вона зіскребла нею з корча трохи слизу. Це була дуже цілюща мазь. Лікарка помазала Босмінці хоботок і перебинтувала його тоненькою зеленою водоростю.
— Ну от,— лагідно мовила П'явка.— Тепер погрійся на сонечку — і все буде гаразд.
Босмінка подякувала й попрощалася.
Дуже скоро відшукала вона між лататтям зручне місце. Тут ніхто її не турбуватиме. Лягла на спинку, підставила хоботок сонячному промінню.
І раптом, глянувши на сусідній листочок, помітила на ньому якусь прозору стеблинку зі щупальцями.
Вона здалася Босмінці дуже дивною: стеблинка рухалася!
Так, так, пересуваючись по листочку, вона повільно наближалася.
Босмінка вирішила про всяк випадок трохи відплисти. Вона перевернулася на живіт — і в цю мить стеблинка викинула щупальця вперед. Одне з них обпекло їй тіло, як вогнем, Босмінка кинулася тікати. Але мало-помалу цікавість переважила.
Босмінка повернулася і, сховавшись за гілочкою водяної гречки, почала спостерігати.
Дивовижна стеблина вже не рухалась. Вона якось зіщулилася, роздулася й підібрала щупальця.
"Що воно таке? — дивувалася Босмінка.— І чому воно так жалить?"
Вона підвела голову й побачила кілька зеленкуватих, схожих на черв'ячків комариних личинок. Вони нерухомо, головами донизу, висіли коло самої поверхні і, виставивши з води тоненькі трубочки, дихали повітрям.
Одна з личинок раптом пірнула і, нічого не підозрюючи, попливла мимо стеблини.
— Стережись!..— вигукнула Босмінка.
Та було вже пізно.
Стеблинка випросталася і цупко схопила личинку довгими щупальцями. Бідолаха заборсалася з усіх сил, та дарма...
На кінці стеблини раптом відкрився рот...
"Та це ж Гідра!" — мало не скрикнула Босмінка. І як це вона раніше не здогадалася, що перед нею — люта розбійниця, про яку не раз казала мама.
Вкрай перелякана, Босмінка щодуху кинулася геть.
* * *
ПУЗАНЧИК ПРОПОНУЄ ДРУЖБУ
І чому мені так не щастить? — журилася Босмінка.— І на зріст не вдалася, і зуби не ростуть— кожний скривдити може. Навіть хатки своєї — і то нема. А що, коли збудувати її? Тільки як? З чого починати?"
"Подивлюся, як інші це роблять",— вирішила Босмінка й подалася в дорогу.
Невдовзі вона помітила між рослинами якусь трубочку.
"Що це?" — насторожилася Босмінка і підпливла ближче.
Трубочка була незвичайна — склеєна із шматочків дерева, піщинок та малесеньких черепашок.