що ж робити? — в першу мить розгубився Павло Чорнуха, бо самі розумієте, чоловік вперше у житті зробив так званий (і, на жаль, дуже поширений) наїзд.
— Допомога потерпілому — святий обов'язок кожного автолюбителя! — трохи оговтавшись, вже бадьоріше вигукнув Грицай. — Жертву дорожно-транспортної пригоди треба негайно відвезти у лікарню. То їсть, у даній ситуації, до ветеринара.
— Авжеж, на заднє сидіння ту жертву посаджу, — сердито буркнув Чорнуха і вискочив із машини. За ним, озираючись, насторожено вибрався і Савка Грицай, готовий у будь-яку мить шпарко дременути подалі від гріха. Але подумавши, що не він корову збив і не його машина, трохи оговтався. Чуже лихо воно, звісно, не страшне. І Савка враз осмілів.
— Да-а... картина, — невідь чому захоплено протягнув він, киваючи на чотири коров'ячі ноги, що були задрані перед ним. — Кіно, можна сказати...
— Вона що... с-серйозно? — перепитав Чорнуха.
— А це ми зараз по медицині перевіримо.
Савка вчасно згадав, що колись, ще в далекій своїй молодості, він трохи навчався на фельдшерських курсах, а тому, енергійно засукавши рукава, заходився смикати потерпілу за хвоста.
— Амба! — поставив він діагноз після хвилинного смикання. — Ніяких ознак жизні!
Але Чорнуха вже прийшов у себе і на кума накотився:
— Чого ти її за хвоста смикаєш? Хіба там ознаки жизні шукають? Ех ти... А ще на фельдшара до війни учився!..
— Дак скільки я там учився? — виправдовував свою некомпетентність Грицай. — Щитай три дні, а на четвертий прилив курси і розігнав усіх викладачів... Ну мене й той... На п'ятий день попросили геть..
— Помовчи, базіко!.. — Чорнуха опустився на коліна, припав вухом до коров'ячих грудей і враз схопився. — Ще трохи дихає. Треба її до тями привести. Може, встане та к чорту піде? І ніхто й не замітить. Ну... давай!..
І почали-вони потерпілу до тями приводити. Грицай передні ноги корові до грудей згинає. Чорнуха задні до живота.
— Р-раз-два-а!..
— Р-раз-два-а!..
Коли це раптом...
А втім, див.
Розділ третій, у якому пояснюється, що Грицай та Чорнуха робили потерпілій
— Людо-о-о-ньки-и-и!!! — як закричить зненацька хтось на всю вулицю. — Ма-а-аньку-у мою ду-уша-ать!!!
І Павло Чорнуха відчув, що зараз доведеться його самого рятувати, бо галасувала господарка збитої корови Олена Завізна.
— Тсссс!!! — зашипів до неї Грицай. — Не душимо твою Маньку, а дихання їй робимо.
— Я-яке?.. — сторопіла Олена.
— Штучне.
Олена об поли руками і знову на всю вулицю:
— Ой, людоньки-и-и!!! То моя Манька вже не дихає?!!
— Та дихає, дихає, — поспішив заспокоїти її Чорнуха. — Тільки ще не дуже... Бо ненароком стукнулась об мої "Жигулі", ну і... шок у неї...
— Який це ще ш-шок?
— Нервенний, — пояснив Грицай, щосили налягаючи грудьми на заляпані кізяками коров'ячі ноги. — По-науковому кажучи, — стрес. Бо вперше у житті твоя Манька "Жигулі" збила з ніг... То їсть, з коліс. От і злякалася нещасна...
— А-а-а... — на високій ноті затягла було Олена, та Манька раптом так дриґнула ногами, що Грицай відлетів у один бік, а Чорнуха в інший, схопилась (чи штучне дихання подіяло, чи сама отямилась?) й, ображено мукаючи, пошкутильгала до свого двору, щоправда на прощання не забувши ляснути Грицая хвостом по щоці.
— А мені за віщо у пику? — закричав Грицай услід потерпілій. — Я, можна сказати, пасажиром у льохковій був. З мене спрос малий. Я навіть у свою майстерню щодня піхтурою чешу!..
Олена руки в круті боки:
— А-а-а!!! Льохкові купляєте та корів з ніг збиваєте?!! У міліцію заявлю!!!
Розділ четвертий, у якому розповідається про тупу сокиру та про дуже нервове потрясіння Маньки
Днів зо два після тієї історії Павло Чорнуха місця собі не знаходив.
"А раптом Олена і справді заявить у міліцію? — терзався подумки. — Заберуть у мене права, ох, заберуть..."
Забігав на розвідку кум Грицай.
— Ну як?.. Тебе ще не посадили? Та не дрейф, куме, не дрейф. Коли треба посадити — посадять, а треба стружку зняти — знімуть. Всьому свій час, — і, підбадьоривши так Чорнуху, ляскав себе по кишені. — У мене тут дещо цілюще є. Може, смикнемо?.. Зігрієш душечку свою.
— А ну тебе!.. Тут і так пече...
— Як хочеш, я на своє добро двічі не запрошую. Гайну до кума Середи, той не відмовиться. — І вже крикнув з вулиці: — А ти свою "Жигулю" чого посеред двору виставив? Доки Олена не вгамується, не мозоль їй машиною очей!
Чорнуха подумав і загнав машину в сарай, ще й двері на замок запер.
— Доїздився, — тільки й мовив дружині. — Чорті що тепер, а не машини випускають. Раз за ворота виїхав і готово!
— А ти жалобу на них, бракоробів, у міліцію напиши! — порадила Степанида.
— Ось не згадуй краще про міліцію!..
Степанида почала було перемивати кісточки "отим, що негодящі льохкові роблять", та Павло не став її слухати, а гайнув до Олени Завізної.
"Відкупне треба дати, — міркував дорогою. — Може, й не заявить тоді в міліцію..."
Олена саме у дворі дрова рубала.
На Чорнуху навіть не глянула, цюкала сокирою сухе паліччя.
"Що то жінці без хазяїна", — бригадир потупцявся, зітхнув і таки зважився:
— Я той... хотів запитати, як здоров'я Маньки?
— Нервенна дуже, — Олена випросталась і закинула за спину довгу та товсту (як у дівчини) косу. — Зовсім молока не дає... "Не дам, — каже, — і краплини, як мене з ніг на вулиці збивають..."
— Так і каже? — розгубився Чорнуха, а про себе чомусь відзначив, що Олена ще зовсім молода і гарна бісова молодиця — щоки он аж полум'яніють. А очі, а коса... Мда-а... Сокира в неї тільки зовсім тупа. Ну та це не біда, сокиру завжди можна погострити...
— Прямо не каже. — Олена кашлянула ніяково й чомусь свою довгу косу на пишні груди перекинула, — але по ній видно. І машин тепер дуже боїться, як де побачить льохкову, аж тіпається, бідна. А про молоко так і не нагадуй їй, — і на Павла чорними та блискучими, як спілий чорнослив, очима глянула. — Доведеться в міліцію йти... Думаєте, як я самотня беззащитна жінка, так уже й можна мою корову з ніг збивати?
— Не можна, — покірно згодився Чорнуха. — А сокира у вас, Олено, між іншим, зовсім тупа. Коли не заперечуєте, то я вам її той...
Розділ п'ятий, або що таке жіноча коса та як її вирощують
Олена не заперечила.
Чорнуха приніс під вечір її сокиру невпізнанною: лезо, як дзеркало, сяяло.
— Не струмент, а — бритва, — похвастав. — Коли ви, Олено, не заперечуєте, то я вам зараз дровець нарубаю.
Олена не перечила.
Чорнуха того вечора порубав у Олени все, що було з дрів.
— Досить, досить, Павле, — сміялась господарка, — бо ви ще й паркан на дрова порубаєте. Мене ці дрова всю зиму зогріватимуть.
Олена примружено дивилась на Павла, і бригадир відчув, що зовсім губиться під її поглядом. От чортова молодиця! І де вона взялася зі своєю Манькою?
— Так я той... Що треба — кажіть... Я поможу. А Манька як?
— Потроху в себе приходить, — молодиця все так же примружено дивиться на бригадира і на губах її була терпка усмішка. — Тільки молока не дає. А вона ж у мене така молошниця...
— То ви вже зла на мене, Олено, не майте, — Чорнуха потупцявся. — Я вашу втрату молока своїм компенсую.
— Яким це — "своїм"? — пирхнула Олена.
Чорнуха й собі посміхнувся.
— Та корова ж у мене є. От і буду вам літрів по три щодень носити, доки ваша Манька у себе не прийде, — і так обережно до Олениної коси доторкнувся. — А скажіть-но, Олено, як це вам вдалося таку косу виростить?
— Виростить? — гмикнула Олена. — Хіба ж коса — то сільськогосподарська культура? — та змилостивилась і "відкрила" Чорнусі секрети по вирощуванню кіс. — Завдяки найновішим і найпередовішим агрономічним заходам, — і показала білі зуби. — Ви ж знаєте, Павле, я колись агрокурси кінчала. І досить успішно. А про молоко не забудьте...
— Та я... — Павло був радий, що все так мирно і тихо скінчилося і головне — він познайомився з Оленою, — все для вас зроблю. В однім селі з вами, Олено, живемо, бачив вас замалим не щодня; а доки вашу Маньку не збив, навіть не підозрівав, що ви... що ви така...
— Яка це — така? — перепитала Олена, розплітаючи і знову заплітаючи косу.
— А така... Одне слово, здорово, що я вашу Маньку збив!..
І Чорнуха радісно посміхнувся.
Автор, звичайно, поки що нічого хорошого не бачить, і тим більше радісного та щасливого у збиванні з ніг корів, але...
А втім, що тут хорошого, див.
Розділ шостий, у якому Степанида геть чисто розкритикувала завод, котрий на її біду випускає "Жигулі"
Запитайте в будь-якого шофера чи зрештою в автоінспектора, і вони підтвердять, що так звані дорожно-транспортні пригоди ще нікого до добра не доводили і, звичайно ж, не доведуть.
Та що там автоінспектори чи шоферська братія!
Он Степанида вам краще за них розповість.
— І скажу! Ваші машини — тьху! — Степанида сердито сплюнула. — Нікудишні тепер льохкові випускають, от що я вам скажу! Такі льохкові тільки сім'ї й розбивають... От мого взяти Павла. Був чоловік як чоловік, доки не купив ту окаянну "Жигулю". А вона йому недодєлана попалась, бо Оленину Маньку на улиці збив. Раніше Павло і не дивився на чужих молодиць, все в бригаді та в бригаді... Капуста там, огірки чи помідори йому з голови не йшли. А це бач... Маньку збив і наче хто підмінив його. Як ушнипився до тієї Олени і бігає, бігає... Молоко їй носить. Тільки я свою Квітку вранці здою, а він — за бідончик і до Олени... Компенсація, каже... Манька, каже, в Олени нервенная стала... А-а, дрюка не було замашного на ту Маньку і Олену разом... А він бігає та носить, бігає та носить... І добігався, і доносився... Спершу вранці носив, а тоді вже дивлюся і увечері стежку до Олени топче. Нервенная, каже, дуже Манька. А ти хто, питаю, невропатолог? Хай вона свою Маньку до витирана веде... то їсть, до витиринара. А він бігає... Ой, думаю, добігається. І — точно. Стали мені люди доносить: твій Павло та Олену Завізну на роботу в льохковій підвозить... А вона в льохковій хихикає та косою своєю грається... А я і думаю: і що Павло у тій Олені знайшов? Коса як коса. Коли б у мене волосся та не вилізло, ще б краща коса була... А він бігає. І добігався, поки й зовсім до тієї зміюки з косою перебрався.