"Душевний" бізнес (памфлети)

"ДУШЕВНИЙ" БІЗНЕС

Памфлети

УЗАКОНЕНІ НОСИ

... його перехопили майже на дорозі. Він уже сідав у диліжанс і хотів їхати у Ригу. І пашпорт давно був виписаний на ім'я одного чиновника. 1 дивно те, що я сам сприйняв його спершу за пана. Але, на щастя, зі мною були окуляри і я відразу ж побачив, що це був ніс.

М.В. Гоголь. Ніс

Його перехопили вже на трапі пароплава, котрий мав відпливати до Європи. Сталося це, щоправда, не у 1836 році, як про те вперше повідав М.В. Гоголь, а значно пізніше, у 1882 році, і не в Петербурзі, а — в Лондоні.

А решта — все правда.

Один англійський (за національністю, звичайно) ніс таємно сів у диліжанс і гайнув прямцем у порт. А пашпорт у нього був на ім'я високопоставленого лондонського чиновника. Та, на щастя, у митника були окуляри.

Дивиться він і очам своїм не вірить: ніс!!!

Братці, ніс тікає з Англії!!!

На яких таких підставах? Сьогодні ніс вирішив за рубіж чкурнути, завтра дивись чиїсь вуха дьору дадуть, а там ще якась печінка-селезінка накиває п'ятами...

Це ж неподобство.

Англійці ризикують зостатися без носів та вух. І тоді Англія змушена буде експортувати носи з-за кордону.

Ніс арештували і під посиленим конвоєм у Лондон припровадили.

На слідстві втікач змушений був тоді зізнатися.

— Так, я рядовий ніс рядового англійця, вирішив утекти за кордон тому, що на Британських островах я перебуваю поза законом.

— Як?.. — здивувалися слідчі. — Не може бути!

— Тоді послухайте, джентльмени, мою сумну історію. Я виріс на обличчі одного порядного англійця. Як і всі носи у світі, я теж шморгав, дихав і взагалі — прикрашував собою відповідну частину тіла. Себто обличчя. І ось один безкультурний грубіян взяв і нахабно мене відкусив. Мій господар, залишившись без носа, тобто без мене, змушений був подати у суд. Викликали того грубіяна, а він преспокійно заявляє: "Так, відкусив. Ну й що з того? Адже ніс не є частиною тіла".

Судді аж оторопіли:

— А що ж таке ніс?

— А нічого, — каже той забіяка, — просто хрящ. І закону, котрий би забороняв відкушувати носи в Англії, немає.

Судді спершу й не повірили, у закони заглянули, всі, які, є закони, перечитали і кажуть: правда. Немає такого закону, котрий би забороняв відкушувати носи.

Виходить, англійські носи і справді нічого не варті.

І відпустили з миром того грубіяна.

— Дізнавшись, що носи поза законом, — продовжував далі ніс, — я й вирішив утекти за кордон.

— Ах ось воно що? У тюрму його!

— За віщо? — отетерів ніс.

— За спробу нелегально перейти кордон!

І посадили ніс.

Давно то, повторюємо, було.

А сьогодні...

"... без носа людина — чортзна-що: птиця не птиця, громадянин не громадянин..."

Під цими розпачливими роздумами гоголівського колежського ассесора Ковальова підпишеться нині перший-ліпший англієць.

Ще б пак! Звідтоді, як один ніс спробував нелегально втекти з Англії, минуло не одне десятиліття, ба, невдовзі й сторіччя стукне, а нещасні англійські носи все ще лишаються поза... англійськими законами. Що ж виходить? Кожний англієць з усіх боків, як то кажуть, англієць, а ось ніс його... так собі. Перебуваючи на фізіономії за національністю англійською, ніс мов би чужинцем залишається. Бо який же він англійський ніс, як його не захищає англійський закон? Ні тобі прав, ні тобі громадянства. Хто захоче, той і відкусить його. І — нічого. Бублик, наприклад, чужий без дозволу надкусиш — доведеться відповідати, а ніс відкусиш і — нічого.

І, мабуть, таки чималенько відкушували в Англії безпритульних носів, бо англійці врешті-решт змушені були створити національний комітет по захисту вітчизняних носів.

Той комітет — петицію за петицією у парламент:

"Вітчизняні носи поза законом! Вони позбавлені прав громадянства!.. Вимагаємо для вітчизняних носів прав і свободу!"

Про те, що самі власники безправних носів у "вільному світі" не мають прав, уже й не згадували.

— Бо — незручно виходить.

"Що ж це ви, — скажуть їм, — і носам своїм свободи та прав забагли, і вам самим. Чи не забагато?"

Тому права вибивали тільки для носів.

І, знаєте, вибороли. Права. Для своїх, англійських, рідних, вітчизняних носів!

Англійська Феміда хоч і повільно розкручувалась, але зрештою змушена була прийняти "закон, котрий врочисто визнає, що ніс є законною частиною тіла".

"Нарешті покладено край цьому нестерпному становищу!" — в захваті писали газети.

Тепер будь-який англійський ніс (чи то ніс безробітного, чи, наприклад, лорда, міністра, капіталіста... і т.д.) надійно охороняється англійськими законами. І безкарно їх відкушувати (якщо це, наприклад, шановний ніс шановного лорда, міністра чи капіталіста) суворо забороняється законом. А самі власники носів (якщо вони, приміром, не лорди, не міністри і не капіталісти), як і раніше, залишаються у світі капіталу без прав... У будь-який день їх можуть викинути за ворота фабрики заводу чи іншого підприємства, їх можуть викинути судові виконавці з квартири, якщо так забажають власники квартир, але зате...

Але зате вони з носами, що мають усі права і нарешті (нарешті!!!) охороняються законом!

ШТРАФ П'ЯТДЕСЯТ ДОЛАРІВ

Джо Стів – відомий у підпільному світі під кличкою Майстер на всі руки, адже він з одинаковою вправністю очищав кишені, як правою, так і лівою руками — негадано-неждано попався на гарячому.

Тільки-но він на бульварі приладнався до одного заклопотаного джентльмена, котрий кудись шпарко поспішав (час — гроші!), і тільки-но на ходу, елегантним жестом засунув у його кишеню одну із своїх умілих рук, і тільки-но легко й нечутно — на ходу, (на ходу!) — витяг гаманець, як тут його — хап!

За руку.

— Але ж і спритний ти, хлопче! — вражено похитав головою здоровань-полісмен. — На ходу обчистив кишеню. Прямо вища кваліфікація. На таку роботу приємно й дивитися.

— Працюємо без халтури, — похмуро одказав Джо.

— Воно й видно, — і полісмен так ляснув по плечу Майстра на всі руки, що той аж присів. — Ну що, друг-приятель, ходімо до судді та підрахуємо твій улов.

— Дякую за компанію, — чемно Джо. — Я, признатися, тільки й мріяв, щоб пройтися з вами до судді.

Так Джо — Майстер на всі руки опинився перед суддею.

— Тридцять доларів штрафу, — буркнув суддя, завалений дрібними крадіжками, котрі він вирішував на ходу.

— Майстер!.. — захоплено вигукнув полісмен про Джо. — Такою роботою можна любуватися. Прямо на ходу вичищає кишені. Маг!.. Фокусник!..

— Виходить, професіонал? — уточнив . суддя. — Тоді — п'ятдесят доларів. І сплатить негайно. Повторюю, сплатити негайно.

— На штраф він, здається, заробив, — гмикнув судді полісмен і висипав собі в долоню вміст гаманця, відібраного у Джо. — На жаль, тут лише тридцять доларів, сер, — звернувся він до судді. — До штрафу не вистачає двадцяти.

— Доведеться цього професіонала взяти під варту, — зітхнув суддя. — Тільки де його садити, як в'язниці переповнені?

— Ваша честь! — Джо зробив крок до судді. — Повірте, сер... Коли б мені дали можливість, то я негайно б... роздобув двадцять доларів. Я шаную закони і штраф завжди акуратно сплачую.

— Гм... — суддя забарабанив пальцями по столу, якусь мить думав і повернувся до полісмена. — Ось що... Відведи, голубчику, цього спритного джентльмена на людне місце...

— Ясно!.. — полісмен розплився у посмішці..

— Та гляди!.. Очей з нього не спускать!..

— Від мене не втече, сер!

— Даю десять хвилин, — суддя кивнув на повеселілого Джо. — Щоб цей джентльмен мав чим заплатити штраф. Закон є закон і його нікому не дозволено порушувати.

— Буде зроблено, ваша честь!..

Полісмен і Джо — Майстер на всі руки вийшли. Повернулися вони рівно через десять хвилин.

— Ну фокусник!.. Ну маг!.. — у захваті вигукував полісмен. — Тільки вийшли на бульвар, у першого ж зустрічного за пару секунд витяг ось цю пузатеньку штучку, — полісмен показав судді гаманець. — Раз-два і — готово! Чарівник! Власним очам важко повірити, як спритно діє цей Джо.

— У кожному ділі треба трудитися чесно, — повчально прорік суддя. — Тобто... е-е... майстерно. Всього себе, як кажуть, віддавати роботі.

Полісмен вправно випотрошив гаманець і зашелестів зеленими купюрами.

— Рівно 35 доларів, сер.

— Двадцять додати до штрафу, — розпорядився суддя. — Десять доларів лишити на судові витрати, а п'ять полісмену за труди.

Джо розплатився.

Більше того, в пориві великодушності він подарував полісмену навіть гаманець.

— А тепер — іди, — велів суддя і. суворо подивився на Джо. — Та гляди мені, щоб більше — ані-ні! Негайно кинь своє ремесло. Будь чесним і справедливим, бо вдруге штраф доведеться платити вдвічі більший.

— Ясно, ваша честь! — вигукнув Джо. — Я завжди акуратно сплачую штрафи. Закон є закон, і я ніколи його не порушую.

— Молодець! Але — не забувай про чесність.

І Джо — Майстер на всі руки поклявся судді бути віднині лише чесним та порядним.

МАДАМ ХОЧ І БИТА, АЛЕ — ВІЛЬНА

Вперше у світовій історії сьогодні жінка на Заході має більшу свободу, аніж за патріархату.

Із "Фігаро"

Ось так, мадам, чорним по білому і надруковано: маєте свободу. І маєте (якщо вірити, звичайно, паризькій "Фігаро") не просто свободу, а — більшу свободу, аніж мали ви її за часів патріархату. Отого самого патріархату, коли свавільний владика що хотів, те й чинив із своєю прекрасною половиною. І навіть, як свідчить історія, міг її — прекрасну половину, — іноді... гм-гм... відлупцювати. Відлупцювати не дуже, звичайно, ввічливо.

Недарма ж та патріархальна тиранія врешті-решт таки змушена була щезнути з історичної арени. Туди їй, як кажуть, і дорога!

Тепер жінки нарешті вільні.

Щоправда, і тепер чоловіки... гм-гм... б'ють своїх дорогих жіночок, але...

Але між брутальними стусанами свавільного патріархату і делікатно-культурним мордобоєм сучасної, високо цивілізованої епохи жіночої рівності є велика, велика різниця.

По-перше: хоч тепер жінок і тузають чоловіки, та вони, побиті, все ж мають більше свободи (див. цитату з "Фігаро"). А по-друге: побиті жінки завдяки своїй свободі можуть збиратися докупи і на високому рівні обговорювати ударну міць кулаків своїх дорогих чоловіків, про що за часів безправного патріархату навіть і мріяти не могли.

В Амстердамі вперше у світі зібрався конгрес побитих жінок.