казку почнеш казати,
доленьку світлу зичиш,
років життя багато.
Зір одвести не смію:
казка – моя утіха…
Знаєш ти все і вмієш,
бачила щастя й лихо…
Мамо, долоні милі
в праці важкій згрубіли,
зморшки чоло покрили,
коси не чорні – білі…
Чомусь ніколи тільки
сліз я твоїх не бачив…
Шибки торкнеться гілка,
стукає хтось неначе.
Може, до мене мати
вечором йде імлистим –
очі осяють хату,
рідні, як совість, чисті…
Може… даремно ждати
в гості тебе, єдину:
Дивиться сумно мати
з картки на сина…