зустрівся в лісі
з капловухим Зайцем
(той саме задрімав у холодку),
ну, хто ж нагоду впустить отаку?!.
У Байкарі мисливська кров заграла!
— Тепер вже не даси від мене драла,
тримайся! — вій сіромі закричав
й двостволку зводити на куцого почав.
— Ну, шо ж, стріляй, —
промовив Зайчик тихо. —
Така мені вже доля випада:
куди не кинься — скрізь одне нам лихо,
як не крутись — кругом одна біда!
Давно засмажена вже десь моя Зайчиха,
а це, бач, і мені прийшов кінець...
Тут опустив рушницю наш стрілець:
така пригода з ним траплялась вперше!
— Мій бідний Заєньку! —
сказав, сльозу утерши. —
Хіба ж я ірод? Йди собі, гуляй!
А хоч — стрибай у баєчку до мене:
там для звіряток різних — справжній рай!
Тут наш вухань
від жаху став зелений:
— До тебе в байку?! Краще вже…
стріляй!