Заява на відпустку

Автор цих рядків 1987 року написав голові профспілкового комітету газети "Запорізька правда" Миколі Гапонову своєрідну заяву на відпустку. У кінці дев'яностих років цю заяву з коментарем надрукувала газета "Запорозька Січ". А вже 2007 року журналіст Микола Шумилов знайшов копію цієї заяви в своєму архіві й збирався видрукувати в газеті "Запорізька правда". Зазначу, що текст цього опусу не призначався для широкого загалу та оскільки це вже сталося, вважаю за доцільне розповісти, як мовиться, з перших вуст про історію виникнення цього документа й процитувати його без купюр.

Обласна газета "Запорізька правда" має сільськогосподарський профіль. І для всіх журналістів, а надто ж для працівників відділу сільського господарства, літо — це не менш гаряча пора, ніж для хліборобів. Мало не щодня ми виїжджали у відрядження по області, збираючи й готуючи матеріали про хід соцзмагання на жнивах між окремими бригадами, господарствами, а потім і між районами, висвітлювали проблеми з постачанням запчастин, разом зі спеціалістами робили рейди з перевірки протипожежної безпеки, дотримання технології поливу на зрошувальних землях і т. ін.

Літо 1987-го для працівників сільгоспвідділу газети видалося, як завжди, напруженим. Ця напруга посилювалася тим, що в розпал висвітлення жнивної кампанії захворів завідувач відділу (він же й голова профкому редакції) Микола Миколайович Гапонов. Хвороба викликала ускладнення й щоб він як слід долікувався, редактор газети Микола Іванович Пересунько надав нашому заву тарифну відпустку.

І залишилися у відділі двоє: я та практикант з факультету журналістики Київського університету. Зрозуміло, що основне навантаження лягло на мене. Не вдаватимуся в зайві подробиці, лише зазначу, що ті понад два місяці, що я працював за себе, завідувача відділу, керував практикантом (фактично переписував його матеріали) здалися мені карою небесною. І коли, нарешті, Гапонов з'явився на роботі, я відразу ж почав проситися у відпустку. Він не заперечував, мовляв, пиши заяву.

Редактор газети Микола Іванович Пересунько мою стандартну заяву на відпустку не підписав і попросив попрацювати ще трохи. Вручив мені листа, в якому читачі підіймали проблему, що тягла на написання фейлетону. А такі матеріали писали в газеті або Микола Шумилов, або я. Оскільки в мого колеги вже були фейлетонні теми, то редактор повісив це завдання на мене.

Написавши фейлетон, я знову почав канючити відпустку. І знову редактор мою стандартну заяву підписувати не хоче. І, хитрувато всміхаючись, каже:

— Миколо, ну ти ж людина творча, та ще й гуморист. Недавно читав твої байки в журналі "Перець". Так ось, там ти – молодець! А тут чого не виявляєш творчого підходу? Ну що ти оце пишеш: "Прошу надати мені тарифну відпустку...". Що за бюрократичний стиль? Де тут поезія, де, зрештою, гумор? Напиши заяву якось інакше. Якось так, щоб я тебе просто не зміг не відпустити.

Я розумів, що Микола Іванович натякає на мої численні гумористичні заяви, які я писав з багатьох нагод і які, смію сподіватися, йому подобалися.

— Добре, — кажу йому, — писати на ваше ім'я?

— На моє ти вже написав, хай ця заява тут полежить. А тепер на голову нашої профспілки напиши. Коли почнеш?

— Просто зараз! — відповідаю.

Десь через годину після цієї розмови, я віддав голові профспілкової організації газети свій витвір:

Голові профспілкового комітету

редакції газети "Запорізька правда" Гапонову М.М.

рядового члена профспілки

Білокопитова М.Г.

Заява

Кажуть люди (може й брешуть,

Хто їх в біса зна),

Ніби кожен член профспілки

Має право на:

Дорогу і довгождану,

Бажану – навік!

Словом, право на відпустку

Один раз на рік.

Мабуть, правду кажуть люди,

Бо мій рідний зав

Більше місяця недавно

Десь таки гуляв.

А як я поткнувсь до нього,

Відпустив аби,

Він мені під носа дулю

І сказав:

"Роби!

Ось напишеш про теличку

Й про бичка статтю,

Та ще нарис про доярку,

Може, й відпустю".

А мені ж чекать несила,

Бо іще чуть-чуть

І мене вперед ногами

Звідси понесуть.

Бо зі мною, їй же право,

Скоро буде шок,

Чи гарячка, а чи й, може,

Заворот кишок.

Ой, дожити до відпустки,

Мабуть, не дадуть.

Вже симптоми ненормальні

З мене просто пруть.

От судіть самі.

Я, часом,

Ну таке встругну:

То, бува, зненацька пердну

І матюк загну.

То, якусь згадавши хохму,

Сміху не здержу –

І при всіх нормальних людях

Раптом заіржу.

А якщо кому повідать,

Що я бачу в снах –

Засміє або затюка.

Словом, діло – швах!

Бо мені щоночі сняться

Племінні бички,

Трактори і агрономи,

Яйця й кізяки.

Кукурудза і солома,

Вівці і стерня...

А під ранок часто сниться

О-от-така свиня!

І до того ж, стерво, хитра.

Я їй: "Киш!" "Гиля!",

А вона об ногу треться

Й вухо підставля,

Щоб я чухав їй за вухом.

Ну, та що ж робить –

Починаю чухать.

Льоха

Рохка, муркотить.

Потім лізе цілуватись,

Обніма мене...

Я – назад! А льоха рилом

В бік як стусоне!

Я спросоння й переляку

З ліжка утікать...

А дружина – хап за чуба,

Та за пуцьку – хвать!

"Ти куди, — пита, — зірвався?

Ах ти ж негодяй!

Цілий ранок чухав, чухав...

Так тепер – давай!"

А у мене, хоч і сором,

Та скажу, як є:

Через ту свиню на жінку,

Не завжди встає.

Хоч сметану і згущенку

Регулярно п'ю...

Пожалій мене, Гапонов,

Не губи сім'ю.

Бо якщо так далі піде,

Жінка прожене.

А кому ж я буду треба

Коли в мене – не...

Відпусти мене скоріше,

Доки я не здох.

Я вже й чорту помолюся,

Як не чує Бог,

Бо на клятій цій роботі

Скоро я згорю,

Чи з дурної головоньки

Щось та натворю.

Напишу таку замітку

Про бичка Муму,

Що усіх вас арештують

І запхнуть в тюрму.

А редакцію закриють

І повісять щит:

"Це усе, що залишилось

Від білих копит!"

Поставивши дату й підпис, я віддав цю несерйозну заяву моєму безпосередньому начальнику Миколі Гапонову, не підозрюючи, що її прочитають усі, кому не лінь. Бо Микола Миколайович (з мого відома й дозволу) показав мій витвір редакторові, а той, вже під кінець літучки, залишивши в кабінеті лише чоловічу половину редакції, зачитав заяву вголос...

Потім, очевидно, хтось із моїх колег зробив копії й заява пішла гуляти по всіх редакціях Будинку преси. Ну й нехай!

Між іншим, кажуть, але я цього на власні очі не бачив, резюме Миколи Івановича Пересунька на оригіналі заяви було таким: "Товаришу Гапонов! Терміново відправте Білокопитова у відпустку, поки не закрили редакцію!"