до Зайця в хату:
— Привіт, дурко вухатий!
Що вирячивсь? Гостей приймай!
Запрошуй, теє… пригощай!
Невже не знаєш етикету:
Гість на поріг – готуйся до бенкету!
Та похутчіше!
Я ж бо зголоднів—
Чотири дні не похме… гм, не їв.
(Тут, мабуть, зауважить слід –
Відомо ще з прадавніх літ,
Що гість – це завжди радість в хаті).
На цьому Заєць звик стояти,
Отак і вчив своїх діток:
Для гостя – все,
хай, навіть, гість той – вовк.
Отож господар наш вухатий
Зібрав на стіл усе,
чим був багатий:
На закусь – огірки та вінегрет
(Ще й терта морква з хроном на десерт),
На випивку – із ягідок наливка,
Ну і само собою – буряківка.
— До столу прошу,—
мовив Заєць стиха.
— Будь-ласка,—
обізвалася Зайчиха
(Вона ось тільки з Зайченям зайшла до хати)
І сіли всі за стіл – бенкетувати.
Свій перший тост
"За себе!" Вовк промовив,
Затим "За родичів!"
і "За синочка Вову!"
(Той покарання відбував у спецв'язниці
За те, що шубу здер вночі з Лисиці).
А потім знов "За себе!" й знову…
Вовк пив і їв, співать зривався
І до Зайчихи залицявся.
Дав кілька щиглів Зайченяті,
Сходив до вітру просто в хаті…
І, врешті, посуд весь побив,
Господареві вуха накрутив
Та з тим на чотирьох
із двору ледь поплівся.
Зайчисько до-овго вслід йому дивився,
Крізь сльози болю,
і йому все чулось:
"Ш-шум-мєл ка-га-м-миш,
дєрєвья-га гну-гулісь!!!
_
Ми хлібом-сіллю, згідно з етикетом
І нашим же таки менталітетом
Гостей стрічаєм із усіх усюд…
А поміж них бува усякий люд
І, зокрема, пихато-дурнуватий,
Що так гостює –
хоч тікай із хати.