Соломинка

Іван Малкович

Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.

Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю теплом
продихали
коні.

Попри мертвий давно живопліт
далі — зречено — плинко…
Чути голос, шепоче услід:
прощай, соломинко.

Завантажити цей текст

Інші твори цього автора:

Дивіться також:

Біографія Івана Малковича