Там, де землю Дніпром розколото:
Вибирала з води у жменьку
Синє золото…
І таке тоді небо було безкрає.
Поможи мені, дядю, трошки!..
…А в самої очей немає, –
Волошки.
Гей, дівчатко! Найкраща з моїх химер!
Чи далося ж тобі те золото?
…Вже мені не сміятись тепер
По-старому, безглуздо-молодо…