Одного разу в неділю пішли до лісу всією сім'єю: тато, мама, Толя й маленька Софійка. У лісі було дуже гарно. Мама показала галявину, на якій цвіли конвалії.
Поруч з галявиною ріс кущ шипшини. На ньому цвіла перша квітка — рожева, пахуча. Вся родина сіла під цим кущем. Тато читав цікаву книгу.
Коли це почувся гуркіт грому. Впали великі краплини дощу, а потім линуло, як з відра.
Тато накрив своїм плащем маму. Мама накрила своїм плащем Толю. Толя накрив своїм плащем Софійку.
А Софійка питає:
— Мамо, чого це вас накрив своїм плащем тато, ви накрили своїм плащем Толю, а Толя накрив своїм плащем мене?
— Того, що кожен мусить захищати слабшого,— каже мама.
— А я чому нікого не захищаю? — питає Софійка. — Виходить, що я найслабша?
— Так, ти найслабша,— каже мама.
— Не хочу я бути найслабшою!
Софійка зняла з голови хустку й накрила квітку на шипшиновому кущі.
— Квітка ж слабша за мене, — промовила вона.