На солом'яній стрісі сиділа зграйка горобців. Вони заклопотано цвірінчали про свої гороб'ячі справи.
Аж тут прилетів до них чужий — невідомий їм, не бачений ще на солом'яній стрісі. Був він якийсь не схожий на інших горобців.
Маленька голівка набундючена, шия коротенька, дзьобик вередливий.
Та найголовніше — біла пір'їнка в хвості. Серед сірого пір'я вона виділялась особливо яскраво.
— Дивіться, дивіться, — зацвірінчали всі,— до нас прилетів небачений Горобець з білою пір'їнкою в хвості.
Злетілися цікаві з сусідніх стріх, сіли біля горобця з білою пір'їнкою та й питають:
— Звідкіля ти прилетів?
— Із-за моря... — відповідає Горобець з білою пір'їнкою в хвості.
Тим часом кожному хотілося ближче сісти, щоб добре його роздивитися.
Кілька разів горобчики доторкнулись дзьобиками до білої пір'їнки. Хтось найцікавіший смикнув її, і вона випала, а вітер підхопив та й поніс далеко-далеко.
І горобець перестав бути незвичайним. Зробився такий же сірий, як і всі, що народилися й виросли в солом'яних стріхах. І голівка стала така сама, й шийка, і дзьобик.
Зацвірінчав чужий — і всі аж дзьобики порозкривали від здивування.
— Так це ж звичайний, домашній горобець! — зацвірінчали. — А ми, дурні, повірили білій пір'їні.