У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїздять до неї в гості.
Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся борщ варить смачний-пресмачний.
Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та от біда... Забувати стала.
Поки варила — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:
— А чи солила — й не пам'ятаю... Стара вже... От сіль у сільниці — добавляйте собі на смак.
З'їли дівчатка по ложці борщу.
Ой, який же солоний! Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно.
Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі.
А вона радіє.
— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.
— Ми й не помітили,— каже Ніна. — Такий смачний, що про сіль і не подумали.
— Отже, солила,— з полегкістю зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.
— Добре, бабусю,— і знову зглянулись. І непомітно всміхнулись.