На його вимогу Рим і Константинополь направили до Києва свої посольства у складі знатних людей. У константинополь-скому посольстві перебував, зокрема, й давногрецький істо-рик Пріск, який і залишив свої докладні записи про відвідан-ня столиці Аттіли, а дорогою – і Балти.
"Чорноморські новини" надрукували статтю "Балті – не 200, а 1500 років". У ній висловлювалася надія, що балтське керівництво знайде вихід з конфузу, що стався з його ж вини, однак відповіді не надійшло. Газета повертається до поруше-ного питання, і 6 червня 2002 р. публікує статтю "Коли Балта буде відзначати 1500-ліття?". І знову мовчанка…" (кінець цитати зі статті А. Свистуна – Б.С.).
Перечитайте цю витримку зі статті одеської газети. Чи не правда, на перший погляд все глибинно обґрунтовано, все, як то кажуть наукоподібно?
Зокрема, неважко помітити, що в цьому тлумачному роз'ясненні для адміністрації Балтського району журналіст Андрій Свистун аж тричі послався на старовинне поселення Балту, в якому історик Пріск нібито побував особисто. І на-віть заговорив про існування "балтської дружини", яку, на-чебто, під командуванням свого брата князя Володаря, зали-шив сам непереможний Аттіла, він же київський князь Гати-ло – в одній особі.
Кожен, хто читав цей пасаж Свистуна, неминуче мав би замислитися: це ж яким значним і стратегічно важливим по-винно було вже на той час поставати місто Балта, якщо в якості залоги, тобто гарнізону, Аттіла залишив там загін дружинників на чолі зі своїм рідним братом Володарем! А саме на ефект подібного сприйняття журналіст і розрахову-вав.
Щоправда, неважко було переконатися, що джерелом цього інформаційного наступу на балтську громаду і, зокре-ма, на керівництво міста, залишається той-таки роман Івана Білика "Меч Арея", з тією ж таки, однією-єдиною, вже цито-ваною, згадкою про Балту. Все інше, що мовиться в статті Свистуна про Балту, балтську дружину князя Володаря та відвідини міста візантійським істориком пріском — елемента-рна журналістська вигадка, або, як кажуть, "газетна булька".
Я процитував цю публікацію шанованої обласної газети в своїй книзі "Балта: місто, освячене вічністю" — бо ж куди ді-нешся: якщо вже такий резонансний виступ у пресі був, про нього обов'язково слід згадати. Проте одразу ж поставив собі запитання. Перше: а й справді, чому батьки міста не прислу-хаються до свідчення давньогрецького історика? Адже, вихо-дячи з канонів ЮНЕСКО, такої "першої письмової згадки" цілком вистачає, щоб визначати вік Балти, як одного з до-сить давніх міст світу. То чому ж не скористатися наслідками цього історичного відкриття?
Проте одразу ж виникло й інше питання: а наскільки і ті дані, котрі віднайшлися в романі Білика "Меч Арея", й особ-ливо ті, що маємо в статті журналіста Свистуна, — відповіда-ють дійсності. Наскільки вони взагалі вірогідні? Й оскільки я вже розпочинав роботу над другим, доповненим, виданням своєї книжки про Балту, — мене раптом охопили віщі сумніви: а чи справді шанований істориками всього світу Пріск колись відвідував Балту, і навіть десь там написав про неї?
Зізнаюся, цей інтерес був підігрітий ще й тією обстави-ною, що сенсасійна інформація з приводу мало кому за ме-жами області відомої Балти як одного з найдавніших міст України, а отже – й світу, вже пролунала по першому каналу Центрального телебачення України. Причому, знову ж таки, інформація базувалася нібито ж на свідченнях давньогрець-кого історика Пріска. От тільки пролунала вона у все тому ж переказі уривка з роману письменника Івана Білика, та ще в переказі статті Андрія Свистуна.
Словом, як би так не було, а зваблива ідея перевтілення Балти з міста, історія якого ледве сягає двохсот років, на та-кий собі дивом уцілілий українсько-гунський Вавілон, по-ступово почала набувати всеукраїнського звучання – в пря-мому і переносному значенні цього слова.
До речі, саме тоді у колах науково-краєзнавчого, коза-цького й журналістського товариств пішло гуляти песимісти-чно-оптимістичне пророцтво: "Якщо вже за цей історичний міф узявся Сушинський, то можна не сумніватися, що від нього не залишиться каменя на камені, як не залишалося їх після десятків інших міфів та містифікацій, за розвінчування яких він брався".
2
Для початку, кілька фраз про самого історика, коли вже його ім'я комусь спало на думку пов'язувати з Балтою. Отже, Пріск Панійський, родом із Фракії… Захоплювався ораторсь-ким мистецтвом і філософією софістів. Відомий як історик і дипломат, він у 448 році справді – це історичний факт — опи-нився у складі посольства візантійського імператора Феодосія II, очолюваного придворним дипломатом Максиміном, який ішов до гуннського правителя Аттіли.
Судячи з усього, його участь у діяльності цієї диплома-тичної місії видалася успішною, тому що незабаром ми вже бачимо його у складі такого ж посольства до Аравії та Єгип-ту. І ще одне суттєве спостереження: до чеснот цього дипло-мата належало, передусім, його прагнення старанно заното-вувати свої враження від подорожей та від спілкування з представниками тих народів, у землях яких йому довелося побувати.
Ну а з науково-публіцистичних праць Пріска відомі його філософські "Риторичні вправи" і багатотомна "Візан-тійська історія", до складу якої входить і "Готська історія" (або "Історія готів"), яка, власне, нас і цікавить.
...І ось переді мною, люб'язно наданий Одеською дер-жавною (тепер уже Національною) науковою бібліотекою імені Горького, довгоочікуваний текст "Готской истории", опублікований у перекладі і з коментарами Г. Дестуніса в "Ученых записках Второго отдела Императорской Академии Наук" (VII, I, стор. 1-112, С.-Петербург, 1861 р.). Цитую, мо-вою оригіналу, лише той фрагмент, який використовувався письменником Іваном Біликом у його романі "Меч Арея":
"Совершив длинный путь, мы под вечер расположи-лись на ночлег у одного озера с годной для питья водой, ко-торой пользовались жители близлежащей деревни. Вдруг поднялась буря с вихрем, громом, частыми молниями и сильным дождем; она не только опрокинула нашу палатку, но и покатила все наши пожитки в воду озера.
Перепуганные разбушевавшейся стихией и всем случив-шимся, мы покинули это место впотьмах, под дождем, поте-ряли друг друга…Выскочившие на шум скифы зажгли тро-стник, который употребляют как горючий материал, освети-ли местность и спрашивали из-за чего мы кричим. Когда бывшие с нами варвары ответили, что мы испугались бури, они позвали нас к себе, оказали гостеприимство и обогрели, зажигая множество тростника.
Правившая в деревне женщина, оказавшаяся одной из жен Бледы, прислала нам съестных припасов…"
Звертаю увагу, що жодної згадки про Балту в цьому фрагменті немає! Скажу більше: я вдався до того, до чого не вдавався до мене жоден заклопотаний балтською давниною журналіст, а саме — дуже уважно вивчив увесь текст "Готской истории".
Відтак, з усією відповідальністю заявляю: у давньогрець-кого історика Пріска Панійського немає жодної згадки ані про Балту, ані про "живописный пруд возле города Балта"! Як немає в книжці Пріска і рядків, присвячених дружині яко-гось правителя Балти Волода, а є рядки, що стосуються дру-жини цілком конкретної історичної постаті — такого собі Бледи.
Ви запитаєте, хто такий Бледа (або Блета)? Пояснюю: Бледа – це нещасливий брат грізного Аттіли, якого 448 року Аттіла, в нападі "братської любові", особисто наказав… уби-ти. Ну, нічого не вдієш, так доленосна карта тому Бледі ляг-ла! Історія ще й не такі приклади "братерської любові" знає, зокрема і "братерської любові"… цілих народів.
Що ж до мене, то, подякувавши Всевишньому, що не наділив мене братом-Аттілою, я раптом відкрив для себе, що, виявляється, своїми сфальшованими посиланнями на Пріска, автор роману "Меч Арея" український письменник Іван Бі-лик просто… дезорієнтував читачів, а відтак – і цілу громаду міста Балти.
Ще один момент. При читанні важливого для нас фраг-мента роману "Меч Арея" (на стор.223), я звернув увагу на те, на що не звертав уваги жоден з прихильників "1500-ліття", точніше, "1500-ліття Балти за Пріском". Виявляється, що слова "то був мальовничий став біля городу Володаревого Балти" винесені за лапки, в яких цитуються нотатки Пріска, тобто, це вже авторський текст; це слова не старожитного історика Пріска, а... сучасного письменника Білика.
Так, побічно вони начебто вказують на те, що назву міста взято з книжки Пріска, одначе користуватися настільки побі-чною і, як з'ясувалося, недостовірною вказівкою, вимагаючи визнати 1500-річчя міста, ми не маємо права. І ще одне: дослідники встановили, що, виходячи з топографічних назв, дія, описана Пріском в цьому фрагменті, відбувається далеко від території сучасної Одещини, десь на землях чи то Румунії, чи навіть… Угорщини! Тобто за тисячу кілометрів від реально існуючої нині Балти.
Чесно зізнаюсь: коли я завершував це дослідження, то був дещо шокований. Думалося: "На що, власне, розраховував автор роману Іван Білик? Що нікому не спаде на думку перевірити його твердження? Але ж звичайної книжкової "виностки" письменника могло бути цілком достатньо, щоб поінформувати читача, що згадка про Балту 447 року – всьо-го лиш літературний вимисел.
* * *
Стоп, думаю собі, а раптом Білик користувався якимось іншим, невідомим мені джерелом?" З цією думкою я і зв'язуюся по телефону з автором "Меча Арея" киянином Іваном Біликом. Повідавши про те, які пристрасті він викли-кав своєю прив'язкою Балти до 447 року, я попередив, що переді мною два тексти: його роману – і "Готской истории" Пріска, і поставив просте, як дошка на моєму письмовому столі, запитання: то все ж таки, звідки у цитованому вами фрагменті з "Історії…" Пріска з'явилася згадка про подільсь-ке містечко Балту?
Про те, що пристрасті навколо 1500-річчя Балти розгорі-лися, Білик, виявляється, знав! І джерелом – "Готской исто-рией" – він користувався тим же. А ось з приводу самої згад-ки давньогрецьким істориком міста Балти — тримав паузу.
– Я так розумію, – підказую вихід із дуже делікатної для професійного літератора ситуації, – що згадка у вашому ро-мані "Меч Арея" про Балту – всього лише літературний при-йом, тобто вимисел, містифікація?
– Так-так, – гарячкого підтверджує Білик, – це всього лише літературний прийом.
– Тобто, – уточнюю, – жодної згадки про Балту в історика Пріска Панійського ви не знайшли? Це ваш вими-сел?
– Вірно, жодної згадки про Балту я не знайшов.