Аж вітер здивувався, стих на мить…
А дівчина кохана – красуня з дальнього села
Яка прекрасна!.. і така ж грайлива,
Що для розмов не вистачає ні слів, ні духу…
Не знаю й досі чи кохає,
Чи просто так, від нічого робити,
Виходить на побачення.
Невже не бачить і невже не відчуває,
Що серце квітом зайнялося,
Що вітром, ні, для неї я не буду,
Вона шипшиною не стане,
І не стоятиме плакучою вербою
Її старенька мати над життя рікою,
Коли вона зі мною,
Коли вона з моїми
Свої на щастя рушники пов'яже.
Іі
ІДУ НА ТИ (перед своєї совісті Чорнобилем)
— Іду на Ти перед собою зробленим,
Перед сьогодні й перед вічністю – на Ти;
Перед своєї совісті чорнобилем,
Перед дорогами, що доля дала – йди!
Кого прославить хочеш своїм віршем?
— Народу, лиш йому, безсоння віще:
Не тим, кому найкраще, як найгірше.
Конкретика, діла!... Невдячний той народ,
Повір, йому тепер не до солодких од,
Це вже було, було: спочатку – сала,
А пісню — потім... Пісня ж – не звучала!
— Простіше треба мислити, простіше:
— Копійка на обід, копійка а не вірші.
— Простіше проростає в дебільніше!
Без хліба сало, знаю сам, яке...
— Іди на Ти перед собою зробленим,
І в пам'яті не будь духовно згорбленим.
Кого прославить хочеш— –Так нікого!
Борюсь талантом за збереження святого,
За націю правічну – українці,
Котру сьогодні топчеш на копійці.
— Це все – слова – слова – слова – слова...
— Слова живі; копійка – нежива!
Її
ЇЖАК-ПЕРШОКЛАСНИК (це вже, вибачте, чотири)
Це було, приблизно так:
Як на дріжджах, ріс Їжак;
Виріс десь у п'ять разів,
Бо все їв та їв, та їв;
Виріс, наче Дикобраз.
І в один прекрасний час
Захотів у перший клас.
Каже: "Якось не з руки
Вчиться там, де їжачки,
Ця малеча…В перший клас,
Де учився дикобраз!
Ось вам раз.
В школу на краю села
Мама сина повела:
Захотів малий Їжак,
А для мами – тільки так
Стрів учитель-Дикобраз:
"Зрозумійте, без образ,
Рано вам у перший клас;
Дикобразику ти мій,
Трішки вирости зумій!
Зрозумійте ці слова…
Захотілося…Бува…"
Ось вам два.
"Як же так, ну, як же так?!" —
Йде і плаче наш Їжак,
І почула ті слова
Прерозумная Сова,
Що все знати успіва…
І Сова сказала так:
"Ти Їжак чи не Їжак?!
І матуся, глянь, яка –
Все синочку потака…
Ще мале, щоб не з руки!
Йди, де вчаться їжачки!"
Ось вам три.
Вчиться в школі наш Їжак.
І чого ж тебе навчили?
Це вже, вибачте, чотири!
ЇЗДОВИЙ, ЇДА, КОНЯЧКА (херсонська економіка)
Пече, аж в серці коліки
Єднаються з образою
Херсонська економіка…
Яка— Таку й показую!
Кінь стогне аж, впирається,
Вже тягне віз безсило;
На возі – розлягається
Їздовий-здоровило.
"Давайте допоможемо –
Явління нездорове…
Ми піднялись, ми можемо:
Нехай поїсть… їздовий!.."
Складають все на возі,
А що там – ні жу-жу!
А кінь уже в знемозі,
Кінь гупнув на межу
Пече, аж в серці коліки
Єднаються з образою
Херсонська економіка…
Яка— Таку й показую!
Розумні наче голови –
Без клепки чи без толку:
Несуть їду – їздовому,
Конячці – посторомки…
Кк
КОЛИ ПОМИРАЛА ДУША (життя – тільки дати)
Коли помирала душа,
Народу набігло багато.
Зібралося, наче на свято,
Коли помирала душа.
Письменник, хто душу цю зрадив,
Талдичив під ніс уперто:
"Душа не вмира – безсмертна!",
Хоч вірить боявся в цю правду.
Боявся, бо так запродався,
Вернути якби йому душу,
Мотузку шукав би – й на грушу,
Не в Раду Верховну подався б.
Галопом газета промчала –
Нажива в очах щохвилинна;
Надривно ридала картина –
Це скрипка їй правду сказала.
А в цих вже столи розпростерті…
А ось, з міністерства культури,
Аж весь просвітився: "В натуре,
Дадим три фольклорных концерта!"
Коли помирала душа,
Народу набігло багато…
…Невже все життя – тільки дати
Коли помирала душа?!
КРЕДО (не хто, а що стояло за тобою)
Моє безсоння працюватиме на Завтра,
Від правди невідходячи ні кроку.
Нас оберемками купляє долар-зайда?
Кричать Месії в захваті: "Нівроку!"
Я – не Месія. Я– Поет:
Душі нестримно-чесний лет
І непродажність – ось портрет.
Майбутнє виставить-таки рахунок:
Не хто, а що стояло за тобою;
Куди завів тебе нікчемний Шлунок,
Оскотинивши націю собою?!
– Росте на краще наш Херсон…?
Затріпотіла преса в унісон.
– Чи продається: магазини, дачи?..
Невже страшне болото та не бачиш?
Не бачиш: душі пожирає те болото?
З народом і з майбутнім не пробачу,
Месії, вам цю камуфляжну позолоту!
Я – не Месія. я – Поет.
Що хоче тут повірити у Завтра,
Де річпорти Вкраїну продають,
Працюючи на Турцію та Захід.
– Банкіре якщо зможеш дорости,
Я підожду; заходьте, друзі!
Лл
ЛОГІЧНА ЛЮБОВ (нелогічно!)
"Пропонуєте рай в курені,
Без оглядки на примхи погоди?..
Обійдуся. Ви дайте мені
Дім, машину, відносну свободу.
Чоловік?.. Щоб не дуже старий
Та багатий, та родичі знатні.
Не ревнивий романтик – такий,
Щоб до себе його прив'язати…
Та забудьте те слово – любов –
У поетів про слово читайте…"
…Влітку якось по скверику йшов,
І зустрілися: — Здрастуй! – Сідайте! –
Ти – красива, та інша: — Зажди! –
М'яч від сина весело скаче:
— Як життя— – Я сама. Назавжди! –
Нелогічно, неправильно… Плачеш…
ЛЮДИ-ШЛУНКИ (копійка шрами залишає)
Болото нас засмокче поступово.
Спочатку – слово. Зникне віще слово,
А там, гляди, засмокчеться й душа –
Й не до моралі вже, й не до вірша. Ша!
— Що завтра— Завтра – завтра, їстоньки сьогодні! —
Постали привиди з безодні,
Страшні потвори – люди-шлунки.
І методично – телепузиків повтори –
Вбивають наші души ці потвори.
Цинізм уже дійшов, дійшов до грації –
Що скажемо на божій атестації?
— Привіт, яничари! На Януса чари
Піддалися, дітки?... А хто ви— А звідки?
— В Херсоні внуки – судді їхні й свідки.
На свій безмежний шлунок
Сопів з усіх форсунок!
Що внукам залишив— Болото!
Душа не вийшла на роботу.
— Сьогодні – це сьогодні: завтра чим засвітить?!
Чорнобилем душевним час нас мітить.
— Яке там завтра – виживи в сьогодні! –
Ті ж люди – шлунки, привиди з безодні.
Сюди –
Копійка шрами залишає – не сліди
Херсон –
Який нещадний бездуховності бетон!
Мм
МАГАНСЬКИЙ ТАЛІСМАН (ціна його не в золоті)
Лікарю-терапевту поліклініки Херсонського Бавовняного Комбінату
Федору Тимофійовичу Магану присвячую
1.
Ціна його не в золоті –
Відношення побожне:
Хіба грошима молодість
Вимірювати можна?
2.
Вже й "лазаря" приструнила
Стрімка наука наша –
Вслухається медтрубкою:
— Так, синку, чути краще!
Злинял'а, м'ята, паяна,
До сивизни затерта…
"Посол моєї пам'яті,
Мій талісман безсмертний!
3.
А й досі совість палить,
По тілу б'є ознобом
За відступ наш крізь плавні
З боями під Херсоном.
Ми, звісно, повернулися –
Розбіглися заброди…
По Кулика, по вулиці,
В усмішках люди ходять;
Життя вирує весело
Живим таврійським степом –
Живем такими веснами,
Що аж на серці тепло.
4.
Було, війна, калічило,
Несло нещадним смерчем.
І в мене, ось, посвідчення –
Подряпина під серцем.
Триклята точно мітила,
Нависла чорним круком –
Салютами та мітингом
Скінчилось би… Медтрубка…
Злиняла, м'ята, паяна,
До сивизни затерта –
Посол моєї пам'яті,
Мій талісман безсмертний"
5.
Мій лікарю, я гордий,
Що в мене "все в порядку",
Що серце моє "в нормі",
Не підведу вас, батьку!
МАМИНА ЛЮБОВ (я їду до сина!)
Я про ту незбагненну, що в мами –
Математика на кілограми...
Ти послухай, сьогодні послухай!
Що ті спеки-дощі-завірюхи —
До ракети з мішком за плечима...
Наплювати! Вона — щаслива:
— Зрозумійте, я їду до сина!
У вагоні музичне ретро
Заколисує кілометри.
Спить мішок... Й це вам, тітко, під силу?
— Зрозумійте, я їду до сина!
Вчений сину, помнож кілограми
На дорогу... Любов'ю до мами
Найчерствіше наповниться серце —
Ой, не пізно б усе це...
"Надривалась...возила-носила..." —
Сльози пізні в очах у сина.
МАМИНА ПІСНЯ (уривки з поеми)
1.
…А світ починався
Тремтливо, казково…
А світ починала
Її, колискова…
А серце – ой, мамо! –
Не серце – тривоги:
— Ждуть сина дороги;
Ось виросте й піде
У світ, у широкий…?
Тобі якби, світе,
Святий цей неспокій,
Цей, мамин,
Лиш цей.
2.
— Разочком, дитино!..
Аж світиться мати
І птахою лине.
І світ цей святковий –
Для матері й сина.
Звучить колискова –
Співа Україна.
І вікна, як вічність,
(Прозоро, аж слізно),
Вдивляються вікна
У мамину пісню.
3.
…А сонце швидко,
З розгону — "дзе-е-ень!"
Промінням в шибку:
— Вставайте, де-е-ень!
Жнива… Піднявся
До сонця я:
Червоним вальсом
Звучить зоря…
…А мати скорше
Готовить їжу:
Її, молодший,
У поле їде;
Пшеничне рясно
Заколосило;
А поле: "Здрастуй!"
Зустріне сина;
Зове та будить,
І колосково…
Це, мамо, в люди
Йде колискова.
4.
А мамина пісня –
Землі колискова;
Якщо ти не прісно
Живеш – колосково;
Якщо ти у світлій
І славній роботі;
Бо мамина пісня –
Який ти і хто ти;
Вирує в заводі,
Колоситься в полі
Мамина пісня –
Синівська доля.
5.
Не пише кохана –
Не спиться, не сниться…
До скла, як до рани,
Припала синиця.
"Синичко,я вірю
В прикмети чекання…"
На стіни, на білі,
Вбіг зайчик рум'яний.
То сонце привіт свій
Мені шле, солдату:
"Я – звідти, я – звідти,
Від хати, від хати,
Де все найрідніше,
Де батько та мати;
Де трави – і ті вже! –
Навчились чекати…
Як служба?.." — Нівроку!..
Підйом – ну коли вже?! –
Днювального кроки
Гарматять по тиші…
"Солдате, кого ти
Чекав тут найбільше
В тремтливих рядочках
Листа-телеграми?..
Дівчину, напевне?.."
— Ні,все-таки, маму…
"Підйо-о-ом!!!" — і додолу
Думки невійськові;
А вдома, а вдома –
Світанки казкові;
Жаданні стрічання;
Черешні у лісі…
Я вас захищаю:
Ви – мамина пісня!
6.
— Я твій, мирна доле,
І я — уже в рейсі…
"до-дому, до-дому!.." —
Колеса по рельсах…
Ще їхать та їхать –
Та що там! – я вдома;
Де мамина втіха,
До болю знайома;
Де батько та сестри;
Розмови до ранку…
— А як ти?.. — А де ти?..
— А мого Іванка?..
— Не бачились, тітко;
Служить непогано;
Сюди мене тільки
Тягнуло… — А гарно
У тім Підмосков'ї?
— А є там озера?..
А мати привітно:
— Застигне вечеря…
…Приїду — День добрий! –
Нагряну неждано;
Безмовно за обрій
Вдивляюся в далі…
Зупинка. Розлука
Гряде на пероні.
Запрошую друга
До себе… Погони
Збратали навік нас,
На повнім серйозі!..
…Дощинки на вікнах –
Скупі наші сльози;
Засмучені лиця,
Гарячі обійми…
Уже й провідниця,
Та так мелодійно:
— Синочки, рушаєм!..
Глядіть, щоб не пізно! –
До нас чи про пісню,
Про мамину пісню?..
7.
Живу тепер в місті,
Де гул хороводить:
Під вранішні "Вісті"
Встаю на роботу;
Приходжу під вечір –
Стрічає дружина
Та крик молодечий
Розумника-сина;
Танцює кімната
Від нашого гику;
"Дурієте разом –
Малий та великий!.."
А потім над сином
Дрімота нависне.
Дружина щаслива
Співатиме пісню;
І буде літати
Син в сонному мареві…
Дружину спитайте
Про пісню,
Про мамину.
МЕСІЯ (в безсовісні кишені)
Це місто – монстр.