Деякі не могли прийти до тями, де вони знаходяться, але автоматично натягували мокрий одяг, онучі, чоботи, застібали на ходу ґудзики та крючки і бігли в стрій.
– (рос.) Начинаем обещанный праздник – осенний вальс! – прогорлав єфрейтор Вовкович.
Невдовзі посеред казарми стояло двох'ярусне ліжко, на якому розмістилося декілька чемоданів і двоє дідів. Це дембельський вагон. Діди їдуть додому.
Щоб картина та відчуття були більш схожими на правду, п'ятеро молодих щосили хитають ліжко і голосно чухкають, мов паровоз. Один з них час від часу подає гудок. Ще п'ятеро-шестеро бігають з віниками навкруг ліжка. Це для дембелів у вікнах вагону пролітають дерева.
Декілька солдатів-новачків по черзі, парадним кроком, підходять до вимикача світла, і то вмикають, то вимикають його. Якщо вмикають, то значить потяг прибув на станцію, коли вимикають – станція закінчилася, і шлях іде через ніч, поле та ліс. Станції голосно оголошує хтось із молодих. Перш, ніж вимкнути світло, рапортують вимикачу, неначе генералові: (рос.) "Товарищ выключатель, разрешите вомкнуть ваши контакты!" Хтось із дідів подає голос: (рос.)"Разрешаю!".
Потім настає кульмінаційний момент.
Салаги починають хором співати: (рос.) "Листья желтые над городом кружатся…", беруться по двоє за руки і танцюють вальс.
Всі босі. Танці проходять на ліноліумній доріжці, що широкою полосою проходить по середині казарми. Ліноліум начищений до блиску і покритий мильною піною, аби було прикольніше і романтичніше.
Діди із замилуванням дивляться на осінній вальс, ржуть, хіхікають, підказують молодим, що треба робити.
Дійство затягується до середини ночі.
Коли нарешті знову можна лягти в ліжко, Андрій з гіркотою встигає подумати, що спати залишилось всього лиш три години, а до того, щоб стати дідом і мати в казармі необмежену влади – ще більше чотирьохсот днів.
Олександр Мінович