У Галлію проїхали через завжди нейтральну Швейцарію. На щастя, Річ Посполита була теж нейтральною і їм ніде не треба було перебиратись через зону бойових дій. У дійсності і Австрійська імперія у складі Священної ліги в цей час теж воювала, проти Османів. Але пройшло вже десь півтора десятків років, як війська Кара Мустафи стояли під Віднем, то все було відбудовано і Сева та Ліза проїхали по тихим, мирним сиваво-зеленим теренам. Військо австріяків було аж на Балканах, де Мехмет четвертий втрачав місто за містом.
5
1696. Обвінчались у православній церкві Константинопольського патріархату, що таки була у католицькому Парижі. Спочатку, правда, князь перейшов у православ'я, чим, м'яко кажучи, шокував польську діаспору. Деякі перестали не те що здоровкатися, а навіть помічати його. Зате отримав підтримку сімейства Орликів, майбутніх гетьманів, які гостювали у Франції. Декотрі вважали, що це тиск царівни, хоча та слухалась князя як дитина, хоч метрику перевіряй на предмет неповноліття. Поглядаючи на смиренну Лізу, Всеволод питав себе: — І де тут "предерзносное поведение, открытое неповиновение старшим"? Доконала Гнідка дорога негладка, чи що?
Князеві мотиви були однозначні: у запланованій країні насампочаток повинна бути єдина церква, релігійні чвари абсолютно протипоказані державі, що тільки будується. Нехай православна церква грецького обряду, бо татарські невольники, яких він збирався викуповувати для поселення, здебільшого православні, бо якраз їх землі, на горе, межують з окаянними людоловами. І вже підібрав священика, що буде мов не бачити надто яскраві технічні новинки. Окрім того, душа у князя була православна, а біологічній частині єства Всеволода все рівно, який хрестик носити.
Тим часом, все було готове для поселення у Вест-Індії. Нарешті принесли королівську хартію, де українські майбутні поселення визнавались герцогством під спадковим правлінням Всеволода з передачею влади від батька до старшого сина. Якщо сина не буде, а влада переходила до дочки, то король Франції повинен був давати згоду на її одруження.
Взаємодія з європейськими державами – тільки через Францію, з американськими територіальними утвореннями – самостійно. Воєнні дії Франції поза Америками можна було ігнорувати, при війнах у Новому Світі – надавати порти та продовольство. При нападі на поселення герцогства Франція зобов'язується надавати допомогу. Збройні сили герцогства для ведення бойових дій за його межами можуть бути використані не раніш, ніж через 21 рік після заснування. Ніяких платежів у державну казну Франції чи з неї герцогству не передбачалось. Всеволод з іронією відносився до такого в'їдливого регулювання пустого місця, але мусив визнати, що загалом умови були просто ідеальні. Тільки документи оформлено напівтаємно, Надто новою здавалась ідея спадкової династії, визнаної європейською державою в Америці. Скрадало незвичайність хіба те, що ні населення передбачуваного князівства, ні герцогська сім'я аж ніяк не відносились до туземців.
Всеволод чемно й обережно відмовився від попутного управління всіма колоніями Франції в Америці, сказавши, що в нинішніх умовах це краще робити з Парижу.
1696. Ну тепер будемо майструвати герцога-спадкоємця, – сказав герцог ввечері, коли потрапив на подружнє ложе. – Щоб народився вже від коронованого батька.
Слід сказати, що він по-плебейські, наказав до коронації зробити двоспальне ліжко, куди вони в цей вечір щойно переселилися з одиначок.
Законна жінка, в свій час здивована тим, що не лишилась цноти ще у діброві на Московщині, стривожена тим, що цього не сталось після церковного одруження, до цього почала одягати найвідвертіші ночнушки та, коли за обставинами, спали разом, вертітися ночами так, що швидко встановила чоловічу міць Всеволода. Це зовсім її дезорієнтувало і вона часто дивилась на князя великими очами нерозуміння.
– Так невиконання шлюбних обов'язків – знов твоя клята стратегія державотворення чи як ти кажеш, – прошипіла вона, сідаючі на ліжку.
Без тями кинулась гамселити зовсім не тендітними, досить кріпкими кулаками по могутній фігурі ново визнаного герцога. Та так, що й справді збила тому дихання.
– Ошуканець, дурисвіт! Я вже думала, що у тебе серйозні проблеми з чоловічим здоров'ям, – заволала вона вже в повний голос.
– Зупинись, дурепа! Заб'єш же памороки! – Всеволод наче обценьками схопив зап'ястя дівчини.
Та крутнула руки, силкуючись визволитися. Білогруда, розпашіла, у легенькій кремовій сорочці. Раптом по очам чоловіка зрозуміла, що з цього ложа вона встане тільки не дівчиною. Кров відхлинула від її зблідлого лиця, потім вона зашарілась аж до малинового відтінку. Коли князь взяв її долоню, вона її не відсмикнула. Але явно дрижала дрижма геть уся.
– Е ні, – заговорив у Всеволоді стариган — попаданець, що прожив дев'яносто років, будучи двічі одруженим тільки у тому житті та маючий вуха, щоб чути. – У такому стані це буде силування. Кров'ю зійде. Нічого, заспокою. Ще подумав: – То й цікавіше. Дівчина без викрутасів, що ковбаса без часнику.
При проти сексуальному стані дівчини одразу чіпати відомі ерогенні зони небезпечно. Вони ніби відключені або дадуть вибух відторгнення чи зненависті. Тому обережно притягнувши своє сонечко до себе, герцог почав молоти їй на вушко дурниці про імена майбутніх діток, яке буде у них волоссячко та подібний словесний мотлох. Гладив руки, голівоньку, плечі мало не годину. Нарешті побачив зоряні сполохи в її очах та відчув поряд таке ж як у Поліссі пружне та податливе дівоче тіло.
6
На інаугурації у Версалі, у присутності короля — сонце Людовіка ХІУ жінка Всеволода порхала наче колібрі, скинувши тягар думок. Він розуміюче поглядав на неї і її це чомусь дратувало. Тільки під короною герцогині стала статечною. (Корони – її доробок – вона конструювала, слідкувала за виготовленням). Гроші на коронні дорогоцінності дало дворянство Франції, надто їх захопила коронація сестри російського царя герцогинею Франції і польська діаспора, зворушена тим, що у легендарних П'ястів хоч із схизматиків, хоч бозна де, буде своя держава. Князенко теж добавив наспекульованого чистого золота на самі обручі. Прислані після весілля фамільні прикраси його мами (небагато) Ліза наказала вмонтувати у свою корону.
Так от, тільки під короною блиснув її владний погляд і лице стало державно-бронзовим, та таким, хоч карбуй монету з її профілем. Зачудований Всеволод глянув на неї, Людовик ХІУ де Бурбон, який щойно поклав на її голову корону і побачив їх у профіль, підняв брови, а два запрошених відомих художники кинулися робити ескізи. Одне полотно — майстра парадного портрету Ніколя де Ларжильєра (Nicolas de Largillière), "Король Франції коронує перших герцогів Атлантиди" можна побачити у тому ж Версалі. Друга картина — Гіацинта Ріґо ( Hyacinthe Rigaud) під сучасною назвою "Герцог Всеволод Перший, Фундатор і герцогиня Єлизавета Велика під час їх коронації у Версалі" висить у тронному залі Палацу Мусонів у столиці князівства.
Можна подумати, що ніжна і сяюча Лізі була такою сановитою і набундюченою всю коронацію. Всеволод не роздивлявся себе у дзеркало під час коронації, але вираз спокійної незламності обидва художники йому скоріш усього прималювали, щоб урівняти по значимості з герцогинею. Йому не вистачало природного аристократизму все друге життя, хоча аристократична фактура (породистий профіль, не згірш ахалтекінських коней) дозволяла. Бо на лице лізло те, що було у голові – що він професор кафедри української мови та літератури. Це не так вже й погано для суверена, але все ж не зовсім те.
Ці артефакти (коронаційні регалії) вони не побажали брати у Новий Світ. Залишили їх у королівській скарбниці. Зате зробили мідно-скляну копію, якою і користувалися у разі потреби. Про підміну говорили буденно, не створюючи таємниць.
Від Росії надійшов протест, де було вказано, що французький король може жалувати кого завгодно, але титул "російська царівна", що прозвучав на коронації, є неправдивим і неприйнятним. У відповідь уряд Франції заявив, що визнає діючого керівника царства Московського єдиним законним представником правлячого дому Росії, глибоко вдячний монарху за доброзичливий нейтралітет у поточній війни, а будь-які інші реалії не мають відношення до дружніх стосунків країн. На тому все зупинилося.
7
1797. Населення для островів Всеволод, будучі у Франції, підбирав через агентів ще під час перебирання ясиру, виставленого на продаж у Кафі і підшукував через агентів таких, що були селюки з селюків, бажаючі і вміючи жити на хуторі, а в село попадаючи на велике свято. Як раніше було вказано, були і викуплені полонені, завезені італійськими кораблями у Західну Європу. Не забув він про потрібну кількість стельмахів, шорників, ковалів, кожум'як, чоботарів, зброярів задля повної автаркії колонії. Планував практично натуральне господарство із замкненим колом обігу людських виробів.
Три кораблі з переселенцями вийшли з Ла-Рошеля: "Перлина", капітан – Ів Мелот, середнього росту, каштанові волосся, 38 років, роки три тому був приходським священиком у Сен-Жан-дю-Перо (якщо герцог щось не наплутав), але у 1691 точно був капітаном корабля "Зброя північної роти Канади"; "Ла Рошель", однойменний з портом відправлення, припортовим містом та фортецею, прізвище капітана у його тогочасних записах не розібрати, 28 років, середнього зросту; "Вранішня зоря" — капітан та власник – Клод Леклерк. З таким поєднанням посад мав повноваження і Всеволод з ним домовився про умови фрахту миттєво.
Порт відправлення Бордо: "Святий Йосип", капітан – Жан Куланде, 32 роки. Власник – Луї Лебер. Зафрахтував досить дешево, бо вони й так йшли на рибалку у Акадію (теперішня Нова Шотландія, Канада); "Колесо Долі" — капітан Вієну, ніяк не міг зрозуміти, нащо Всеволод тягне людей за океан, коли у Європі йому, за даними Жана, не так і погано; "Святий Іоан", капітан — Себастьян, а прізвище, здається Маррон.
Ще три кораблі були з Нідерландів, порт Антверпен. Військові дії проти Аугсбургської ліги вже припинилися, йшла мова про переговори, але формально держави були у стані війни. Прийшлось просити аудієнцію у Луї ХІУ. Гра вартувала свічок, бо добре оснащенні, великотоннажні голландці перевезли основну масу збіжжя і тварин, потрібних колонії.