Вслухатися в екзотичне…
А все ж, тільки з лісом гуторю
Про вічне…
Знов квапитись на агапу
До моря, хвиль чути мантру…
А сяйво морської рампи –
Як ватра…
Солоний присмак лагуни,
Зелом закосичені кроки…
Ворожать піщані руни
Про око.
Хоч мають і часу вдосталь,
І досвіду понад міру…
Та серцю зробити розтин –
Не вміють.
/Ганна Синьоок, зі зб. "О-р-і-ґ-а-м-і"/