Як школяр, затинаючись і ковтаючи закінчення слів, він прочитав це звернення.
ПРО ПОРУШЕННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПІД ЧАС ДРУГОГО ТУРУ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
УХВАЛА ПОЗАЧЕРГОВОЇ СЕСІЇ ДРОГОСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ВІД 22 ЛИСТОПАДА 2004 РОКУ
В Україні відбулися вибори Президента України, де переконливу перемогу здобув Віктор Ющенко. Проте влада, вдаючись до безпрецедентних фальсифікацій, намагається знехтувати волевиявлення народу. Центральна виборча комісія слухняно пішла на фальсифікацію виборів, закриваючи очі на численні порушення, в тому числі і на відвертий бандитизм на виборчих дільницях, чим відверто сприяє державному перевороту в Україні.
Дрогославська міська рада ухвалила:
1. Визнати законно обраним Президентом України Віктора Ющенка, виконувати його укази та розпорядження.
2. Вимагати від Центральної виборчої комісії скасувати результати виборів на всіх дільницях, куди в порушення Закону України "Про вибори Президента України" були недопущені спостерігачі або члени комісій від опозиції та притягнути винних до відповідальності.
3. Утворити у Дрогославі штаб руху опору з метою захисту Конституції України.
4. Вимагати від Верховної Ради України висловити недовіру Центральній виборчій комісії та її голові С.Ківалову.
5.Звертаємося до всіх правоохоронних органів міста, відділу внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки не перешкоджати проведенню мирних акцій щодо захисту конституційних прав громадян, забезпечити належну охорону громадського порядку під час їх проведення та стати на захист Конституції України.
6. Звертаємося до керівників усіх навчальних закладів Дрогослава не чинити тиску на студентів і учнів, які беруть участь в акції непокори, та підтримати ці акції.
7. Дану ухвалу опублікувати в засобах масової інформації та скерувати до Верховної Ради України і Центральної виборчої комісії.
Дрогославська міська рада вітає Віктора Ющенка з обранням його Президентом України. Звертаємося до всіх органів місцевого самоврядування України про визнання і підтримку всенародно обраного Президента України Віктора Ющенка і закликаємо до загальнонаціонального страйку.
Звертаємось до Верховної Ради України захистити Конституцію України і демократичний вибір українського народу.
Міський голова Дрогослава Іван ШВЕЦЬ
Було тихо, але, здавалося, сесійна зала заснула від нудного і монотонного читання.
— Пані та панове! – Полежай був рішучий і перебрав на себе владу. – Пропоную це звернення прийняти і зараз у повному складі учасників позачергової сесії вийти до народу, який зібрався під ратушею і чекає від нас не тільки слів, а й дій, і за вашим дорученням дозвольте зачитати ще раз це звернення.
Вражений таким безпардонним нахабством, Нестор Гнатів намагався, було, довести до відома присутніх, що потрібно вносити поправки, але його ніхто не слухав, піддавшись заклику новоявленого вождя дрогославців. Без зайвих слів і емоцій Іван Полежай забрав у зовсім нереволюційного дідуся текст звернення. Далі упродовж усього дня Уляні Гриньків уже було нецікаво. Вона з нетерпінням чекала на сесію обласної ради, твердо вирішивши не упустити на цей раз свого шансу.
12
Я прокинувся десь о годині п'ятій після обіду. Зиркнувши на стелю, зрозумів, що знаходжусь удома, але вкотре за останній час добряче напився і тому достеменно не пам'ятаю, що зі мною трапилося.
Подібне бувало вже не раз, і завжди я давав собі слово більше ніколи не напиватися до нестями. Обіцянку завжди виконував – до наступного разу, поки не напивався.
Навіть перебуваючи у відключці, я завжди добирався додому. Як кінь, що везе п'яного господаря, сам себе тягнув додому і ніколи не залишався ночувати у приятелів, чи на лавці в парку, чи ще деінде, як це витворяли мої знайомі, або я чув про це від інших.
Марно було відразу згадувати, в який саме момент алкоголь переміг мене, але я неодмінно докопувався до істини. Не знати чому, але мені це завжди було важливо, в який саме момент я переставав пам'ятати, що зі мною діється.
Дружина ніколи не вірила, що таке можливе, аби людина не пам'ятала, що робила, хоча в цей час їла, пила, щось говорила. Вона не знала, що алкоголь карав пияків, відбираючи їм розум.
Я став прокручувати час ззаду наперед. Пригадав сон. Це навіть був не сон, а спогад дитинства, який мені чомусь наснився.
Я, ще школяр, з мамою поїхав до діда й баби. Зранку треба було від'їжджати додому, і мама змушувала мене цілувати на прощання двоюрідну сестру. Я не хотів цього робити, соромився. Сестра, яка була старшою на рік, і всі дорослі з осудом дивилися на мене. Принаймні, тоді так видавалося. Зрештою, Валя, яка хотіла знову чкурнути до ліжка, силоміць притягнула мене до себе і поцілувала в губи. Дорослі розсміялись, а я вискочив з хати надвір.
Усю дорогу до залізничної станції я не вимовив ні слова. Мене залишили у спокою, а я просто тримав у роті слюну, яку впирснула разом із поцілунком сестра, і не хотів перед дідом, який проводжав нас, і мамою випльовувати ту слюну з рота. Нарешті при першій нагоді я виплюнув із себе все, що накопичилось у роті, і настрій у мене суттєво піднявся. Я сам заговорив до діда і мами, але тепер вони були зайняті розмовою між собою і не звертали жодної уваги на мене. Я образився і знову замовк.
Поїзд запізнювався, і дідо курив цигарку за цигаркою. Тютюн він вирощував сам на городі, і площа була майже такою, на якій саджали картоплю. Дідів тютюн був знаменитим на все село, і за ним приїжджали із сусідніх сіл і навіть здалеку.
Якось я намагався крадькома скрутити собі цигарку. Так-сяк це мені вдалося, я запалив сірника, підніс до губ, затягнувся і густо закашлявся. Баба почула, кинулась до онука, рятуючи його від смерті, в чому була щиро переконана, а надвечір усі знали, що малий Андрійко Чернюк хотів курити.
Мене не лаяли, лише поблажливо усміхалися. Той урок не пройшов намарно, і я у подальші роки свого життя не став курцем, хоча інколи міг за компанію викурити одну-дві цигарки.
Дід з мамою мовчали, зморені дорогою і ранньою недоспаною порою. Я насупився, і всі думали, що я теж замучився. Образа на сестру, яка так нахабно мене поцілувала, минула аж наступного дня. Потім я ніколи про це не згадував, щоб аж тепер, після п'яної ночі у штабі Януковича, все знову вилізло назовні.
Нарешті сонна жінка, яка сиділа у касі, повідомила, що поїзд прибуває на другу колію. Дід вхопив чемодан і велику сумку, мама — менші клунки, а я побіг за ними, боячись залишитися. Ні, якби не сестра, яку неодмінно треба було цілувати при зустрічах і прощаннях, я би ще залишився, хоча вже починав сумувати за татом, котрий був удома і ніколи до жінчиних батьків не їздив, посилаючись на завантаженість роботою.
Тепер я усміхнувся сам до себе лише кінчиками губ, що було ознакою повернення до мене хорошого настрою, і вирішив встати з ліжка, аби зробити свої справи у туалеті. Як завжди у цю пору, не було води, в ванній кімнаті у відрі та у баняку теж було порожньо. Я лише махнув рукою, вже давно звикнувши до такого хамського життя.
Взяв Біблію, відкрив її навмання і став читати:
"І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони".
Від сусідки прийшла дружина. Вона сумно подивилася на мене:
— Доп'єшся ти, Чернюк, що тебе заб'ють. Ти хоч знаєш, що твориться в Дрогославі?
— А що в Дрогославі твориться? – Я закрив Біблію і намагався грайливо підтримувати розмову, радіючи з того, що видимих ознак гніватися на мене у дружини нема.
— Та всі проклинають твого Януковича і тебе разом з ним. – Надійка була суворою і моєї грайливості або не розуміла, або не захотіла зрозуміти. Я уже не вперше приходив додому в такому стані. Здається, можна було звикнути, але Надія не звикала, і такий мій стан постійно боляче пригнічував її.
Звісно, це було перебільшенням про прокльони на адресу Януковича і Чернюка, а тому я всерйоз нічого не сприйняв.
Дружина пішла дивитися телевізор, а я приліг у спальні, щоб довести до кінця своє розслідування щодо моменту, коли ж алкоголь остаточно узяв наді мною гору.
Коли пам'ять стала прояснюватися, за вікном почулося скандування:
— Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!
Я виглянув у вікно. Група молодиків йшла дорогою і викрикувала любе їм прізвище. Машини пригальмовували, водії не наважувалися зробити хлопцям зауваження.
Несподівано загасли вуличні ліхтарі. За мить почувся дикий рев тих же хлопців, але слів годі було розібрати. Я бачив молодиків у тумані крізь призму машинних фар. Їхні фігури видавалися чудернацькими, ніби опудала збіглися з городів, аби влаштувати в самому центрі Дрогослава своє свято.
Світло так само несподівано з'явилося, і хлопці зустріли це новим вибухом якогось неприродного реву. Водії стали сигналити, скандувальники знову викрикували прізвище Ющенка.
Згадувати події минулої ночі й докопуватися до алкогольного безпам'ятства я більше не хотів. Після спиртних вливань у моїй душі поселявся невідомий страх. Тепер після побаченого за вікном той страх підсилився.
13
У затишній кав'ярні "У Наталі" Олексій Романів святкував свій сорок перший день народження. На нього він запросив Остапа, молодого юриста, який працював на його попередньому місці роботі, та старого адвоката Станіслава Богдановича, з яким зійшовся в останній рік-два завдяки спільній адвокатській практиці. Четвертим мав бути Іван Савка, головний редактор приватної газети "Мій Дрогослав", але він запізнювався, бо готував матеріали до чергового номера газети.
Напередодні візиту до кав'ярні "У Наталі" в офіс завітав Петро Панасенко, вічно п'яний і стурбований чолов'яга років тридцяти п'яти. Він працював у Савки рекламним агентом, від нього ж дізнався про день народження Романіва і зі щирими намірами зайшов привітати його. Перехиливши перед цим грамів двісті оковитої, якщо не більше, вже не розраховував на адекватну поведінку в офісі адвоката, а тим паче не міг бути запрошеним на день народження. Після трагічно-комедійного випадку з мертво-воскреслим художником Степаном Сосновським Романів перебував у глибокій зажурі, підкріпленій випитою з самого ранку з п'яними міліціонерами пляшкою горілки, а випровадженням п'яного Панасенка з офісу зайнялися Остап і Станіслав Богданович.