Він мовчки налив ще по півстакана горілки, так само мовчки жестом запропонував випити, чим Петро неодмінно скористався, не наважуючись проголосити хоч щось подібне до тосту. Сіроокий знову трохи відсьорбнув томатного соку, не торкаючись їжі, й, уже, заплітаючись, продовжував:
— Історія древніх жидів, релігійні заповіді юдаїзму, а також пророцтва з'яви Месії були викладені в їхніх священних книгах. Їх об'єднали під загальною назвою Танах. У 30-х роках першого століття нашої ери в Юдеї, яка була тоді однією з провінцій Римської імперії, з'явилася людина, яку деякі віруючі жиди стали вважати Месією, Сином Божим. За деякими свідченнями, що збереглися, цю людину звали Єшуа — Спаситель. Ті, хто увірував у його Божественне походження, називали його Єшуа Машиах, що в перекладі з древньожидівської означає Спаситель Помазанник Божий. Пізніше це ім'я стало більш відомим у давньогрецькій транскрипції — Ісус Христос.
Петро сьорбнув пива і зацікавився надписом на картонній підставці для гальби. Щоб не образити сіроокого, він тихенько і, як йому здавалося, непомітно для нього відставив пиво і заглибився в написане.
З 1715 року на пивоварні, заснованій монахами у тодішньому Львові, варили дивовижне пиво, яке стало неодмінним атрибутом монарших столів цілої Європи. Сотні років традицій броварства примножували заслужену славу овіяного легендами Львівського пива, яке і нині готується із пильним дотриманням прадавніх рецептів, із найкращого солоду та хмелю, на найчистішій джерельній воді. Сьогодні, як і колись, "Львівське" – напій гурманів, які вміють достойно оцінити його тонкий аромат та благородний смак, підкреслений ледь відчутною гіркотою – смак справжньої легенди!
Панасенко, поки читав, пропустив чимало з проповіді сіроокого, але це не завадило йому знову вдати з себе цілковиту уважність.
Незнайомець ніби сам зрозумів, що говорить задовго, і ще потрошки налив у стакани. Він швидше не бачив, а відчував, що горілки в пляшці залишається все менше й менше, а йому хотілося розтягнути задоволення до кінця лекції. Петро вже мало що розумів зі сказаного, а тому механічно потягнувся доїдати котлету, смачний салат, який уже давно не потрапляв до його шлунка. Так само механічно сіроокий продовжував розповідати:
— Але більшість жидів не прийняли Ісуса. Цього не зробили насамперед древньожидівські священики. Вони вважали, що вчення, яке він проповідував, було скероване не тільки і не стільки жидам, скільки всім людям, які повірили в єдиного Бога та в Ісуса як Сина Божого, незалежно від того, до якого народу і до якої релігії ці люди належали до прийняття істинної віри в єдиного Бога. Якраз у цьому питанні й полягає основна різниця між юдаїзмом і християнством. Результат, звісно, був плачевним. На вимогу древньожидівських священиків Ісуса засудили на страту і розіп'яли на хресті. Але як Син Божий Ісус воскрес на третій день й остаточно довів усім своїм прихильникам істинність вчення, яке він проповідував.
Петро п'яно-блаженно усміхнувся, ніби почув казочку, яка добігла щасливого кінця, а незнайомець сприйняв це вороже. Панасенко вже був у такому стані, коли не вгадував намірів людей, хоча все було як на долоні. Сіроокий, однак, хотів довести свою лекцію до кінця, чого б це йому не вартувало, а вже потім зробити те, що висвітлило йому в мозку після неправильно потрактованої усмішки Петра. Він розлив залишки горілки по стаканах, вже не пропонуючи Петрові приєднатись, але той і без запрошень допив свою порцію.
— А чи знаєш ти, падло, що Ісус Христос не був жидом?
Петро знову п'яно-блаженно усміхнувся — не стільки від того, що Ісус Христос не був жидом, а більше тому, що його обізвали падлом, хоча, яким би п'яним він не був, таким себе не вважав.
Незнайомець був незворушним. Але якщо раніше він ніби не помічав Петра, читаючи свою лекцію, то тепер пильно вдивлявся в нього, стежачи за кожним його порухом, ніби сподіваючись від нього всього, навіть наймерзеннішого. Панасенко ж був у тому стані напівблаженства, коли навіть люті вороги видаються любими друзями, а тому нічого дивного у поведінці свого благодійника не помічав. Кремезний сіроокий чолов'яга говорив у збуджено-нервовому ритмі, мало не скоромовкою, ніби лекція добігала кінця і невблаганний дзвінок вимете студентів із аудиторії, а він ще мав так багато сказати:
— Дмитро Донцов, щоб ти знав, тато нації, писав, що, насамперед, земля, де родився Ісус Христос і звідки вийшла його наука, не була юдейська. В першій книзі Маккавеїв стрічаємося з назвою "Галілея поганська", себто не юдейська. Цей самий вираз стрічаємо у Євангеліста Матвія (чотири, п'ятнадцять). Це була країна, мовою й расою, а раніш і релігією не юдейська. Щойно в 103 році перед Христом її завоював юдейський цар Аристобуд, змушуючи мешканців прийняти закон Мойсея. Вони його прийняли, але поверхово. Видно це хоч би з того, як юдеї докоряли і Христові, і його учням, що ті не тримаються ні суботи, ні взагалі приписів Мойсеєвого закону, а Христа юдеї називали самарянином (Матвій, дванадцять, два, п'ятнадцять, два, Марко, два, вісімнадцять, Іван, вісім, сорок вісім, дев'ять, шістнадцять). І взагалі уважали неможливим, щоб вийшов пророк з тої "поганської" Галілеї (Іван, сім, п'ятдесят два), з країни, їм чужої етнічно й культурно. І мовно! Христос переважно промовляв по-арамейськи, в цій мові записано кілька речень в Євангелії. В "Жидівській Енциклопедії" читаємо, що старі гебраї вважали арамейську мову за мову чужинецьку, що всю добу царів вибухали війни між жидами та арамейцями, що греки звали арамейців сирійцями, не жидами, та що в арабських країнах християни й досі говорять по-арамейськи. Учнів Христа пізнавали як неюдеїв по цій мові чи вимові (Матвія, двадцять шість, сімдесят три), як нині москалі пізнають "хохлів". Як цим останнім не дається московське "Ґ", так галілейцям не давалися гутуральні звуки жидівської мови. На думку Дмитра Донцова, цією мовною, культурноетнічною і духово містичною відрубністю Галілеї і галілеянина Ісуса і треба почасти пояснити конфлікт між Старим Законом Мойсея і новим Законом Христа. А також і факт неприйняття науки Останнього жидами, а її прийняття галленізованим арійським світом. У Старому Заповіті є Богом явлена стародавня мудрість, але явлена передусім народам значно старшим, ніж жиди. Взагалі, як твердять деякі дослідники, всі дванадцять апостолів були уродженцями Галілеї, з них лише троє — жидами (в тім числі й Юда). Христа іноді називали жидом, але, мабуть, через релігійну приналежність або політичну, так як многі й досі звуть українців росіянами. Цим всім і пояснюється, чому євангелісти етнічно протиставляють себе й своїх — юдеям. Звертаючись до апостолів, говорив Христос: "Як сказав я юдеям ..., так і вам говорю тепер", очевидно, не вважаючи ні себе, ні апостолів за юдеїв (Іван, дванадцять, тридцять три). Взагалі, Юдею Христос мав за країну, собі не прихильну, бо в розділі того ж євангеліста написано: "Після цього ж Ісус ходив по Галілеї, бо по Юдеї не хотів ходити через те, що юдеї шукали вбити Його. Певніше чувся в "Галілеї поганській".
Сіроокий кремезний чолов'яга закінчив. Відчувалось, як теплий струмінь блаженства розлився по всьому його тілу. Невдячний учень, якого напоїли й нагодували, дрімав, і новітньому месії дрогославського розливу не залишалося нічого іншого, як без попередження зацибушити Петра межи роги. Панасенко не встиг зрозуміти, що з ним трапилося. Як нетверезий космонавт у невагомості, він полетів до стіни і боляче вдарився об неї головою, втративши свідомість.
Петро не бачив, як до його кривдника, а згодом і до нього самого кинулися люди, не чув, як верещала, мов недорізана свиня, тьотя Галя, яка, однак, не зробила й кроку вперед від своєї барикади, за якою було багато що втрачати. А кремезний чолов'яга, не звертаючи жодної уваги на людей, які, мов мурахи, лазили під його ногами, щось говорячи, спокійно витер салфеткою руки, сплюнув крізь зуби, вимовивши: "Падло!", і спокійно, з почуттям виконаного обов'язку, почимчикував до виходу. Його ніхто не намагався затримати, бо на свої очі бачив, що трапилося з Петром.
А Панасенко за хвильку отямився, відкрив очі й п'яно-блаженно посміхнувся людям, які схилилися над ним.
— Знову Петро нализався, — м'яко, по-батьківськи сказав вуйко Степан з сусіднього під'їзду, хоча був лише на крихту тверезішим. — І чого ти з ним сів пити? Це ж Костік, шизік, недавно з дурдому виписали.
Петро лише винувато покивав головою: мовляв, вибачайте, що через мене у вас виникли труднощі. Того вечора він прийшов додому умиротворений, ніби відкрив важливу для себе істину. Мама з подивом подивилася на нього: ніби її син, як завжди, п'яний, а все ж не такий...
15
Аж о десятій годині вечора Богдан Галич усвідомив, як він змучився. І було від чого після тривожної ночі й виснажливого дня.
Поет у душі, змушений заробляти на хліб насущний журналістикою, він ревно виконував роль спостерігача на виборчій дільниці. Дуже швидко усі зрозуміли, що без Богдана не впоратися з майже стовідсотковим результатом на користь Ющенка.
Два донецькі спостерігачі (їх називали донецькими, хоча хлопці були з Луганської області), оточені увагою галичан, в'яло впливали на хід голосування, а під час підрахунку голосів уже були у відключці. Їх розбудили тільки тоді, коли треба було підписати протоколи.
Саме Галич узяв на себе місію частування донецьких горілкою. Члени комісії скинулися, повністю довіряючи колезі, так що коштів Богданові на оковиту й таку-сяку закуску, яка не відігравала визначальної ролі, вистачало.
Хлопці Януковича виявилися слабаками. Уже після першої пляшки вони закосіли, а друга ущент доконала їх. Богданові не залишалося нічого іншого, як залишити цих великих хропунів у шкільному класі (виборча дільниця була у школі) і під оплески членів комісії, ніяковіючи, що до його скромної персони прикута велика увага, з'явитися у спортзалі, де, власне, й відбувалися вибори.
Справа була зроблена. Потрібну кількість бюлетенів вкинули до урн, врахувавши й думку відсутніх заробітчан. Звичайно, з формальної точки зору це було порушенням, коли родичі голосували за них. Але совість не муляла душу членів дільничної комісії, адже вони були глибоко переконані, що Януковича треба зупинити і, можливо, саме тут – останній бастіон.