Аліма

Василь Минко

АЛІМА

В клубі Енського полку йшла татарська вистава. Я сидів у куточку й уважно слухав, хоча нічого й не розумів. Коли публіка сміялася — і я сміявся, публіка зідхала тяжко — і я зідхав ... Підчас антракту стало вже зовсім сумно: жодної тобі знайомої людини, ні

3 ким поговорити, розважитися. Нетерпляче чекав дії, бо мною заволоділа одна артисточка... Іменно артистечка, бо була така маленька — маленька... По ролі звали її Алімою. Дививсь — не відривав очей:

Ех, чорт забери ! Гарна дівчина... Підсів ближче, далі — ще ближче... Вже Аліма перед очима___

Ні, таки й справді вона гарнесенька і грач гарно. От тобі й татарка!.. Треба буде познайомиться.

Надходив фінал. Публіка в залі — ані телень. На сцені Аліма і Равхат, її коханець. Забралися за руки, щось тихо розмовляють... Я напружив очі, боюся ворухнутися, змигнути. Враз мене немов щось підкинуло : Аліма заспівала. Заспівала якоїсь сумної — сумної татарської пісеньки... І мені чомусь вчулась у тій пісеньці своя журлива українська мелодія. Вслз~ хаюсь і не вірю: на сцені співак Аліма — татарка, а десь у мені, десь всередині співак українка.

4 Беладонна 07

Кінець, урвалося. Клята завіса сховала від мене Аліму ... Виходив з залі неохоче, з якимсь піднвееним> болючим настроям. А круг мене тільки й чулося.:

Аліма, Равхат... Равхат, Аліма... Якші, бек якші___

Т мені раптом заманулося почути свою слово, заманулося почути замість "якші, бек якші" своє "гарно, дуже гарно" ... Бо й справді ж Аліма гарна.

Ех, якби оце вона була українкою. Ну й устругнув би я українську виставу___

В уяві почав переробляти Аліму в українку, в уяві бачив уже, як Аліма в керсетині, у вишиваній сорочці, у віночку, заливаються соловейком:

Ой вербо, вербо, де ти зросла, Що твоє листячко вода знесла ...

А вона б заспівала... О, Алімя б заспівала... І, захопившись, непомітно для себе замугичив півголосом :

Ой знесла, знесла тиха вода, А я молода, як ягода ...

Раптом мені вчулося, ніби ззаду хтось підспівує,. Я хутко озирнувся і аж здригнувся від несподіванки: переді мною стояла Аліма...

— Чого ви так злякалися, товаришу?

— Ні-ні... Тут хтось співав... мені здалося...

— Ви співали, а я підтягнула. Мені страшенно подобаються ця пісня.

— Ви її знаєте!?.

— Як же! Рідна...

— Що?..

— Рідна, говорю.

— Та ви___Ви хіба українка?..

— Сама справжнісінька! З Маріуполя. Мені від несподіванки й дух захопило.

— Та невже — бо, справді ?..

— Чого ви так скрикнули ?..

— Та як же не кричати... Мені хочеться зараз на всю Казань закричатп...

— От вам і на!.. Чому ?

— Від радости... Два роки не чути жодного українського слова і раптом___Ви мені, звичайно, пробачте, але я не можу... Мені хочеться зараз співати, танцювати ... (Звичайно, тут радість була зовсім ин-пюго характеру, але чого з запалу не скажеш___).

Слово по слов} — познайомилися. Виявилося, що Аліма була жінка начальника цього ж клубу. Натякнув за виставу. Мою Аліму немов підкинуло:

— Ви серйозно ?.. Так давайте, давайте ... Та чого чи стоїмо, сідайте!

Сів поруч неї і тільки тепер помітив, що круг нас зібралося чоловіка з двадцять цікавих і уважно слухають нашу розмову. їм, певно, було цікаво чути українську мову. Деякі перемовлялись з Алімою коротенькими репліками, вона весело по-татарському їм відповідала.

— Так що ж ми влаштуймо, га?

— Що влаштуймо ?.. А що б вам хотілося, наприклад ?

— Мені дуже хочеться зіграти "Наталку-Полтавку":

— Наталку?.. Якші, якші!

— Тільки як би швидше. Страшенно хочеться грати. Чотири роки не грала...

Вона схопилася з місця і пішла, співаючи, танцювати.

Полюбила Петруся Та сказати боюся: Ой, лихо не Петрусь, Личко біле, чорний вус ...

— Стривайте! — зупиняю її.— А де ж ми ще українців візьмемо?

— Знайдемо... Усю Казань облазимо, з — під землі видряпаймо...

¥ V ¥

Читав я десь на кіноафіші: "Раз гарна баба — успіх ґарантовано". Це по-їхньому зветься "установкою". Підписуюсь обома руками: раз Аліма гарна — діло в мене піде. Клята дівчина підіймає— настрій і енергію .. . Ну, про це потім — біжу на репетицію. Аліма грає-Наталку, я Петра. Инших персонажів теж підібрав. Трохи не той, але зійдуть. Тут важна Наталка, а Наталка на ять. Репетиції йдуть, як по маслі пливуть. Акомпаніятор попався — просто віртуоз. Трапилась маленька запинка: це у Виборного не виходило — віддав йому Петра, сам граю Виборного ...

Якось увечері кличе Ахмет, чоловік Аліми, до себе:

— Приходь, іпташ 1, побалакаїм.

Я, звичайно, не від того. Одне те, що Ахмет хлопець таки гарний, а друге — Аліма!.. Сиділи, говорили, чай пили. Аліма дзвоником заливаються (власно її Анею звати, але мені дозвольте Алімою називати. Що ж, як так подабаються). Згадала, як колись у Маріуполі на сцені грала, як в Ахмета закохалася:

— Українка, а за татарина заміж вийшла ... Сміються, пустую, потім як засипе по-татарському,

як горохом об стінку.

Ахмет — собі, а я сиджу тільки, очі витріщивши ...

"Чорт їх відаю, про віщо вони тараторять. Мо, вони, З мене сміються? .." Сумно стало, противно ... А хтось із середини ніби дратую:

— Дурень, дурень... У кого ти закоханий ? Ти ж глянь, як вона коло Ахмета увиваються ...

Враз Аліма немов прокидаються, блискаю очима і пускаються в танок:

Эх, яблочко, Куда котишься...

Де й настрій знову взявся!..

Так в Ахмета Аліма — українка.

А у мене Ніна — козачка з Дону___

Аліма — це вогонь, краса. Одним поглядом зачаровую ... А як заговорить, усміхнеться... Ех! А Ніна:

— Доки ти будеш дурня точити? Коли ти кинеш оті дурацькі комедії? Тобі вже двадцять п'ять років...

— Не розумі^, бісова лялька. їй аби нове плаття, панчішки фільдеперсові, брилик шовковий...

А може й Аліма така?.. Мо, вона тільки зараз подобається? Може, вона іі не гарна зовсім?.. Треба придивишся пильніше, треба заглянути в душу! Але як його заглянути, коли Ахшет завжди стирчить над душею ?

загрузка...

— Українська мова,— говорить,— подобається.— І сидить на сцені.

— Хм, мало чого мені не подобається...

Якось Аліма не прийшла на репетицію. Не прийшла день, не прийшла й другий... Третього з'являється й говорить, що все з Ахметом покінчено. Пішла моя голова ходором:

— Е, момент... Та біда — Ніна, та ще й з "зача-тієм"... Оця мені Ніна!"

Став розумом розкидати, плани різні планувати. Раз навіть Аліму додому провів (жила в подруги). Та що З того ?.. Як приятель, товариш, і не більше. На більше духу не вистачило, побоявся :

— А що, як вона та "атанде заломить" і Ніні похвалиться ?.. Біс її знає .

Поки я плани розплановував, а вони й помирилися. Ахмет з Алімою помирилися ...

— А, щоб вас лиха година мирилася! Хіба так сваряться ?.. Ви б у нас з Ніною повчилися. От де краса: инколи й з синяками по три дні носимося.

Але надія жевріє, надія живе. Коли раз посварилися, то треба й удруге чекати. Це вже такий закон...

А тоді вже не вдарю лицем у багнюку, тоді обов'язково ...

— Але Ніна, як же Ніна? Вона ж як довідаються, то таку еволюційну боротьбу оголосить, що все на світі прокленеш... Та й жалко ж: все — таки жінка, половина, можна сказати___

— Ех, де той СОЦІАЛІЗМ ?.. Де та вільна любов ?..

* * *

Десь на Україні, там провадиться українізація. А тут, у Казані — татарнзація.

Афіші написав українсько — татарською мовою ... А балачок, балачок скільки! Куди не повернешся,— скрізь тільки й чу§ш, що українці появилися.

Росте настрій, росте.

¥ ¥ *

Початок рівно о дев'ятій. Публіки — яблуку ніде впасти. Музика ріже, аж у вухах лящить. Настрій на 120.

— Даю третій дзвоник, приготуйтеся! Аліма чи то... Наталко, глядіть же, той... Та ви мене розумійте ?..

— Розумію, розумію!

Завіса пішла. Мій віртуоз ударив по клавішах...

Ніготь вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться...

Сумними хвилями покотилося по залі. Публіка замерла, публіка— один слух. Роти навіть допомагають...

А Наталка заливаються, Наталка душу всю вкладаю, посилав глядачам...

Ой як болить мо^ серце, А сьози не ллються ...

Мій вихід ...

Дід рудий, баба руда, Батько рудий, мати руда...

Усміхаються в залі, заливаються реготом, регочуть до кінця ... Завіса.

Довгі несамовиті оплески. "Біс. біс!..".

Антракт. Боже мій !.. Як посунула публіка за куліси, як почали нас гойдати. Ніколи ще зі мною такого не траплялося: вітають, тиснуть руки, дехто обіймаю • • • Наталку просто на руках носять, цілують.

— От так українці! От так постановка!.. А я так поважно:

— Не дамо в кану наплювать ! На те ми й українці. Другого дня красувалися скрізь афіші: сьогодні

Знову "Наталка-Полтавка". Ціни на квитки підвищені. Третього дня приїхав з табору Енський авіозагін — дайош знову "Наталку-Полтавку". А четвертого — посипалися до мене заяви: "Прохаю пріняті в "укр-драмгуртку".

— Та ви ж мови не знайте ?

— Виучім. Прімі только___

Наталка — Аліма стала темою для всіх балачок. Деякі балакуни заходили занадто вже далеко і ловили зручного моменту, щоб повести мене й Наталку до буфету. Власно я був за приший — кобилі — хвіст, бо їм потрібна була тільки Наталка. Врешті цей буфет став мені в печінках: вони їй ляси підпускають, а я сиджу мов той дурень. Не почувають, остолопп, що я й сам не від того, щоб позалицятися до неї.

Пройшло декілька днів. Публіка просто вимагав вистави. Аліма ластівкою цвірінькаю та прохаю •. —

— Щось вона занадто ласкава зі мною. Чи не закохалася і вона в мене ?..

Але практично підійти — боюсь.

— Що, як гарбуза піднесе? Пропаде к бісу вся енергія, загине й гурток.

Ночами не спав, думав. І якось в голові зародилася думка : інсценувати свій підхід до Аліми... Щоб було просто й непомітно. Сказано—зроблено. Гаряче беруся за роботу — і за три дні інсценовка (власно не інсце-новка, а ціла п'юса) готова. В ній я виводжу двох молодят, які закохані одне в одного, але бояться це виявити. Потім, по ходу п'юси, вони потроху облещуються, облащуютья, і нарешті доходить до поцілунків.

— Правильно ! Я граю Гриця, Аліма — Зіньку. Коли підчас гри вона буде відповідати насправді, значить вона не від того, щоб поженихатися зі мною.

ц * ¥

Мій план реалізуються. Все йде — краще й бажать не треба: артистів — хоч проганяй, хор виходить на славу, танцюристів аж п'ять! Аліма голубкою коло мене в'ються, а я___ та що там я ? Відомо вже ...

До того ще й Ахмет став рідко показуватися. Коли-не — коли на сцену з'явиться.

1 2