Моєї тихої душі,
І впали в слід йому стеблями
Квітки, щоб вмерти у глуші.
Зійшла зоря. В яснім покрові,
В короні зір виходить ніч.
Сховався місяць у діброві.
Останні хмари плинуть пріч.
Скажи ж мені… Але не треба:
Сама ти плуг той навела…
І бачать ясні очі неба
Квіток загублені тела!..
1888 — 1895