А я блукав над ним вночі
В недовідомому жаданні,
Немов чудес яких ждучи.
І бачу я: струї срібляні
Тремтять, до берега йдучи,
І хтось незнаний на світанні
Ворушить росяні кущі.
То Ігор-князь тіка з полону.
Слідом Овлур за ним. Збива
Убрання росяне з розгону…
І ось бувальщина жива
Мені ввижається, і з Дону
Мов вухо тупіт зачува.
(1898)