І дочекалися з'яви нових позовів та судів, на майданах донищено лавчини й столи на базарювання, бо м'ясо і овоч невпридатніли за новими приписами, а все тра було споживати привезене та безсмачне, й покликано позосталих мудреців на спит за розбещення молоді, і що ж ті, — й довівши свою богоданість, й упевнивши судіїв і громаду у марності заклання їх, останніх, прикликаних вповідати правду та допевнятися кожного не в провині, а лиш-но у мудрості, чи вони гоже коять, заявляючи й на батька-відступника, і на лиходія з природи цього устатку вікового, все ж були засуджені до самогубства; і приходили до них добродійники з грошима на викуп, вговорюючи, що десь-то в інакших краях їх вітатимуть і зноситимуть найприкріші допев-няння, ще й в ситості та недоторканності перетримуватимуть їх; але й ці вже, зготовлені до самострати, вкладали їм тяму незаперечну: чого ж вони варті, вступившись свого й права, й обов'язку, як зблеску тікатамуть, де їх матимуть за сміходіїв, — вони право цього суддівства визнають і впокоряться найнеправеднішому рішенцю, бо ж не їм, і їм, і усім наслухаючим і безправним оскаржувати новопосталі держави і право, бо ними вони призведені на їхнє право допитуватися, тож і ними мусять бути приречені. Так дознатися трапилось і тієї мудрості, що її тут віками а-не чувати було; то чи ж і не тим, що пізнали невимовний та невимовленний смуток самотності, мовити упростовіч часу: і тут буде наше ім'я, написане
нашими руками, — та ж ні; бо до відповідей з'єрепенюється що-кожне, та ж запитувано не всякого, і випаде час і на нелукаво-мудрого, та й він сумовито розгляджує зжовтілі сторіночки, промацуючи, у якому куточку вписати незрозумілими і собі літерками, а що зжовтілі, то не на фабриках так виробляють, а бери-но їх білими порозстелюй по підвіконнях навпроти уранішнього ще й вечірнього сонечка, от і май; одтоді і мудрими стали взивати а не допитувачів, а мов-чальників. І світ вмиловано покивує, ба*ї, у незнанні вашому і є найбільша мудрість, бо якби й об'явивсь серед вас такий мудрий, що догодив би навдогоду світові, то то ще не мудрість, — нам тра дізнатися і вашого вкупі мовчальництва та чи не сховано думки у нім про помсту, бо як ви ще не пробачили їдне одному та невсито дошукуєтеся винуватих, спокушені своїми пророками, то й мудрих ваших не тра: скаламутять і решту світу, і знов починай однанова. Та то вже не голос і гадка на всешнє мовчальництво, — а такі емісари пронишпорюють притихлим краєм, й ховайся, хто не такі, бо дозналися ж винуватості свеї, що провина у голосі, порухах, вимовлянні, що ми ще та ще на щось годні, — а й ти, Юрку, познаки лишаючи, забалакуєш недовписаними ані на жадному ізжовтілому папірцеві словами, гадаючи, що по здогаді то й знання інакше прибуде; та не годен повідмикати оселі; а ті емісари, що так нашорошувалися перш на твоє примовляння, вдавали, що то до їх розуму й подоби, аби їм більшої слави додалося, та як уздріли, якими то сповідями повниться кожда упрослід невчайна дорога цим краєм, то побільшили провину за невинуватими, бо винуваті самі засікнулися поводарями задля них бути, — то де то ти ще повишукуєш яких хуторів та
27(14) січня мороз холодно похмуро вітер вдень а навечір тихо
28(15) січня вранці мороз і туман до 11 годин хмарно і сонце 29(16) січня хмарно і ясно день тихий вранці туман мороз померла Марія Щербачиха 31(18) січня мороз похмуро хоронили Щербаченку Марію 1(19) лютого похмуро з 2 годин сніг
2(20) лютого мороз сніг похмуро 3(21) лютого мороз сонячно
4(22) лютого мороз сонячно
5(23) лютого мороз
похмуро а з п'яти
годин ввечері сонце
показалось
6(24) лютого мороз
сонячно
7(25) лютого
похмуро з 4 годин
вияснилось
8(26) лютого
похмуро
9(27) лютого мороз холодно розтавало 10(28) лютого мороз сонячно
11(29) лютого мороз сонячно тихо тепло 12(30) лютого мороз прохолодно сонячно 13(31) лютого вранці туман вдень похмуро трошки сонце 14(1) лютого вранці похмуро вдень хмарно сонце було я упала на вуглу стола в 6 годин
пустелищ, як вже тра вертатися на старі, де вновілі ніякі й ніякові такими гуртами сталагунюються робити мерво з зосталої лиховини. Не в тім-же провина що не тямили чогось, а й не тим, що з нами коїли в сліпоті невідання нашого, а що — ми остачу сякої-там потребизни пристарчували до віри і уповання, покари й обновку, — понадходили ці нащадки давніших володарів й емісарів добрати, що було недобране; а ще, як то дораніше за душі й тіла, торги справити на ці землі й оселі, дешевлячи з несамовиті: води брудні, і землі закислені, але й наймитів заїжджих набрати, бо свої перевтомлені не роботою, а знаттям. Годиною а й віком обчислено де-що невгадне, а вішністю прибережено недоказану мудрими й подорожуючими гадку, що не кінцем це скінчення позначиться, то ж і не початком; та й —
Rosocoronetum Marianum varia pro varietate temporum Rosaria et Coronas, Deiparaie Virginis ergo adornandae, nec non adornandae complectens. Cum septendiali penso, atquae paruis pronominibus Jesus et Maria, et de Conseptione Virginis immaculata officiolis, — чи й не так: ще ж є якась забобонність не зривати цих хатніх дверей, та нутрощі повипатрують, де яка скриня, казан умурований, лежанку та грубу розкурочать, у підпіччі ямище вигребуть — ну ж, закопані гроші; та й ви такий парубок, що по селах десь полишали дітей, а мусите матір догледжувати, і ні котрій невістці не пересидіти й дня, бо не так зварить і підмете, як син рідний; та ким-но не бути, а вши-вальництва цього не зректися. Ми цей вік цілий рихтовище учиняли, де яка хата чи клуня, аж мізерніли і найдужчі навали снігів та вітрів, і з міст велелюдних над'їжджали замірники, щоб обміряти наші будівлі на перевіз до музеїв; а то якоїсь пори і Богинька, зосліпа налапуючи перетерті стіни зсередини, вповідала птахам і звірятам навсидячки кіля кладовища, вже не знаходячи й потаємного просліду на хутір затемнений, що цей світ багатезно чим опри-томнить прийдешні народи і покоління, але цим рихтувальникам глини не стане вальки місити та обкидати, бо верхи солом'яні, а жита по люцьких городах все менше заводжується, а півзини угрузають у перетрухлі гребені; і так показувала невидному очам світові долоні з пришерхлою глиною, — дощі запливають з верхів і змивають патьоками всяку мастінку. Ай-так, вам то краще знати і за роками видання, і за часом, коли яка хата збувалась старої покрівлі, — на пору чи так якось під цю госінь кажете й ви, що чось Богинька давно не загадувала стріху латати, а діти знайшли на порозі під дверми слоїка аж з засниділою зверху шкоринкою,
лопушок іззів'яв, і черва завелася, та й так дізналися, скільки пролежала в хаті замикана ізсередини; а сніпки, знесені із горища, злежалися у загаті, — от де буде припасок і не на їдну хату. То нам рахувати жертви і жертви у цьому поході за відбудову, і от-це вам ще їдна хата на реставрацію, а світ розбудовується такими палацами-цяцянками, і влада, от-же-ж-і-горенько-тобі, призирює так чемненько, чи ж то ми хазяї тих палаців, і що ж то їм уповісти, — як це ми такі ну уов жебраки і нездужі а-хоч палацика вицяцькувати, і такі посмітюхи, так розм'якчуємо старі зо стін вікові коржі пообвалювані, й ну ж знов їх замішувати на полові й соломці із-під змолоту нецьогорічного, ряднами викрадати з полів гуртових, бо кому і якій там сторожі докажеш, як це й не собі і не людям во славу і пам'ять, а так собі передержати цю вікову убожину і до того невгадного часу степління людського серця, перевдягання у строї залежані в скринях і по шафах, збирання на гурт попри отцеї-от давнини й сумування святешного. Посміймося й так, — бо страчається цей-го бабський світ, і рідко яка зовстолітня жінка отеплить ізмерклим зором на твоє старання призбирувати закуш-пеленими дорогами й вуличками кізяки кінські і з добрістю виповість й не до тебе нагнутого, а тако десь у світ про задавнений звичай мастіння долівки; і так, виступо-вуючи кирзовим струп'ям на ще один струхлявілий щабель, аж-но й вік обертається із початком своїм, й переймаючи з низу від мене сніпка, ви второчуєте у це жнив'яне просторовисько з аж чутною сухістю ледь проростаючої стерні щось про жито вдовине; а таки вдові жнивувати опісля усих жнив, як і нам і ці хати рихтувати впісля смертей і щезань; то якою б то згадкою про давніші й виключала забила голову
15(2) лютого вранці мороз похмуро після обід сонячно Стрітення 16(3) лютого вночі йшов сніжок потрусив вранці похмуро з першої сонце
17(4) лютого похмуро мороз і тихо 18(5) лютого похмуро мороз снилось що я плакала за Колю що він лежав мертвий 19(6) лютого похмуро
20(7) лютого сонячно мороз
21(8) лютого мороз сонячно
23(10) лютого мороз вдень сонячно тихо 24(11) лютого мороз сонячно
4(19) березня вітер похмуро 7(22) березня похмуро
8(23) березня зранку мороз вдень хмарилось сонце 9(24) березня вранці мороз вдень розтає хмарилось і сонце вітер
10(25) березня сонце хмарно
12(27) березня сонце і хмарно 13(28) березня зранку морозець хмарно сонячно 14(1) березня зранку мороз вдень розтав сонце хмарно 15(2) березня вранці мороз вдень розтав сонце
теперішні книгодруки у вішності проступания й ще третім щаблем хилиткої драбини допевнити й це знання про аж неміч закінчення й-жаднісінької роботи, бо нові смерті доносять все якийсь новіший дух знань, а казано, що інакше вмирають, й не від знань, й не від страху, а лиш-но людині стає затісно і в сні, і де хоч, — так то тобі, людино, й поведено на цих сніннях, і в безмірі часу; ще небіжчики дочікувалися одспівування у трунвах, ще й не довезено на кладовиська, аж це всім шоферам і котрим майстровитим, і війську, і лікарям гей на вселенське хатнисько, а хатам то стояти упросто неба й куріти отрутою на пів світа, аж смієтеся, що не тіки сусідам по межах держави достачиться то з росою, то з димом, як це нам учені поперелякувані доповідають, — земля ж за добу обернеться, та й матимуть всі. І примушено, кажете, одтеперички думати не за своє все, а мов цілий світ уступає у замаруджену душу та й термосує: а ви ж хтіли мати од нас і те, і десяте, то от тепер будете винні нам і в своєму жебрацтві; та ж світової облуди не розпізнати у присмерку наших бажань, — бо тра було бабі Марті й до цеї машини у присмерку ранку а-досповідуватися, яких це ще сиріт везуть і з яких окупацій, що пів неба сироваткою зайнялося, а дрова в печі бахкають і хижими чоловічками в хату стріляють; такого-т ще не бувало, відколи палінка велася; там ці діти розлізлі по світу комору заставили батареями і котлами на якийсь йнакший добробут її, а їй любо хоч і хмизу в лісі назгребати, аби дух у хату пішов; то що це з цими дровами і лісами, аж-но й природа ізбун-тувалася і зазіхає на її хоч і найдрібнішу потребу, — от де не вникнеш і винуватості, хоч як не задобрюй богів природи і боженят со духами, їй ці гули перемішалися у слуханні й пам'ятанні, — чи то лісами так заколише й прогугонить ув порі владарювання не людської сили, а чи ці трактори збудять упереддосвітку, чи знова ця техніка вбійна рушає на завойовництво недонищеного люду; та казано, що техніки меншатиме, а глас людський побільшиться; і які повітряні наскоки, і гул упонизземний, і понижчалі дахи впроти мертвоблідого сяєва, і рештки якоїсь нової армії у незнаних доти одіжжях, — чи й вами так на горі вшивальництва так здвигає, а цими новішими чубчиками житяними вишелестує на взір тих прочитаних сторінок, — ми собі прикуповуємо що-яку-новішу книжку як мовби саму історію; так вам признижуватися й діставати сніпки з моїх рук і долати щаблі з цею ношею наввис та довго вимацувати споєні дротиками кінці драбин, мов там на тих дротяних вузлах яку таємницю догледжуєте; а-ж нам тут такого історії внадмір, а-ж так
ми повглибилися в написане за роками й виданнями, аж нема знаття й ради на кожен осьошній порух та й думку; бо ж, чуйте, і не знаннями й роками видань ми уславилися в своєму безпросвітку, — ми не-в-годні прочитувати що-яку дрібнощ зпоперед цих присмерків, де люд поділився на охочих до всенької правди, й на тих, що аж німують оскаженіло: ну не чіпай.