Кров по соломі

В'ячеслав Медвідь

Кров по соломі

— Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка; тако живі живих позакопують, та й радий будеш мерця побачити; ще дають право ховати привезлих зо світу, а нам то вже про вмируще забудь; мала їдного сина, їдну віру та право, тіки не знати, де пристановисько; чогось ця душа розтріскалася, а жалоба собі жалобою оддалік, ніяк притулку до душі не знайде; як не поквапишся за своє, то часу більш не дадуть; дочікуєшся синів, то ще голос є, сльоза несуха, до всенького світу забалакуєш, і хоч з якої щілини буде обзивання; а це що, зійшлася уся родина людська докупи — затісно, та й годі; вони нам раю пристарчили, аби на голос яка-де щілина не одізвалася, та й на тобі віру, і право, і впо-руйся на всяк розсуд; та й так їм ці печі всторч зору, як не з причілка підбуксує, то давай кахляні лежанки впроваджувати; а як моїй матирі було в свому ліжечку добувати послідні ночі, то лєтніка не поруш під подушкою, усе допоминаються, чи лєтнік у головах, а зоддалік піч бачити, що ти там вариш, дочко; як їй було не діждати гонука, то вона з ним балакала, а яка в тебе сім'я, чи дитина є, і я синовим голосом відповідала; ніяк цим бабам одпрощення не знаходилося, що вони свій вік прожили й свею смертею поми-

1960

13(31) лютого дощ 14(1) жовтня Покрова хмарно дощ вітер вранці

1961

16 березня Федька... помер

17 березня Рибалко помер 19 травня Сси їжа Татаренко помер 21 травня хоронили Сеньку

2 червня

кукурудзу садила

3 червня

кукурудзу садила 8 червня квочка сіла

19 червня померла Луща Васи...

20 червня хоронили

10 липня померла баба Бреуска

11 липня хоронили

12 липня празник Петра Павла

15 серпня сестричка П. це ввечері небо червоне було поїхала додому

29 серпня у цю хату перебралася я 11 вересня празник Усікновенія Глави 26 вересня почала ходити на кукурудзу

рають, — ну ж скоріше ці печі валяти, смердовисько це на кутку вчинюють, бо десь та сажа в продухвинах їм такою отрутою засідає — глядять, щоб нові покоління здоровіші були; ажеж вам і в віру, і в право; це тра йому вискабачити з-перед бабиного засниділого зору навпроти печі ту схованку, що він до землі догрібся, виносьте, а я позавтрам навідаюся, — от жди позову Драгуновського на мулярів державних, та де той стовп на якій дорозі з написанням до світу якого і Бога якого наказу на побивання лихості світової та лиховини людської; вдерися до цих подвір'їв чи з просьбою, чи клятьбою доторигуватися не те що дверей; передерже яке-бо лихо твій гнів і твій сором не отворяти душі на всі закутки світу, не викрадати зі сховків нікому нічого вже не належного, і то вони тебе покли-катимуть на суди вселенські не за твоє волання не оскверняти сховків, а за подумання однісіньке на зазіхання нікому-то не належаних таємнощей з-перед засниділого взору помиральної баби; ай-бо-ж, чи вам, Явдохо, доточено городу, що так пообсновували мотузочками аж поза калюгу. — Сказано, земля буде заснована мотузочками, і бійся буде ступити поза яку межу; такі бригадири ходитимуть з палюгами й не даватимуть кроку ступити; товар ремиґатиме в пошуках паші та людським оком заглядатиме в вікна, де ті попасичі, та й вже так є; вони канави продовбують у загаті, щоб вода з калюги у мій город уступала; дивлюся, що це Валі Кацапки бичка не видко попід окопом припнутого, — зладилась сороковини справляти по матері, вовтузяться з ним по гулиці, бери-но, сину, хоч цим цвяхом пробий, заким вилами не прохромили під тином; товар не вперед людей виздихує; кажу звечора, Настунько, не йдіть; аж присідає, Явдошко, поможу вам, що хочте; це впрохує чоловіка рік за цю огорожу, я собі хтіла мати, — ви думаєте, стільки могоричів перепила в мене, то їй тра було ще на ті йменини втрапити, хто тебе таменьки жде, неміч твоя! — У ворота не втопляться, то й так під город укопаються, та й здрасцє вам гості; звіка цеї калюги боялася, не мала сили обійти її ні з одного боку; нам з сестрою, як це зі школи, то перш не минемо каплички водиці солодкої покуштувати; далі ці двоє діток, дівчаток з торбинками доходжають калюги, коли й Лагута опухлий згори вулички впроти калюги дибуляє, — то ми смикнемося цім боком, в він риґує навстріч вийти; навкрадьки так наче посторонюємося з боку городу, Лагута й собі бере бік наш; ну, думаємо, яка це з нас юшка добренька вдасться; гребемося буцім уже поздовж окопу — батуй ножакою та й матимеш на обід; а тоді з усіх ніг драла навкруг; він, тако поск-

лизьнувшись, й охляв; чогось мені так запам'яталося: сонечко на нього дивиться скоцюрбленого і сухі грудочки з голови як-то і плечей горішками обстукують об поли пінжака; але чогось той світ великий такий здавався, чи це що ми малі були, — мені тепер затісно не те що в цій гуличці, а серед світу великого; тако ця калюга з прокопом до вас півхрестом зблискує мені в очі; півхрести зво-о-одяться, а де ще половина, спитай; пообсновувано мотузочками де пів-хрест, де пів-хати, а де пів-душі; товар уже гулицями шукає смерті, вони синові в руки молоточка та й цьваха вкладають, пробивай цю дірку, а я ж його з ложечки годую та воджу до каплички водиці попити. — Гукаю вашого сина, йдім цю ковалеву спровадимо; вхромляють вила од тину, та ще заміряються, годі, скільки його колоти, так шкода вже на здихові цю тушку здуту; сину, оддай цього цьваха, ди-ивиться, що цей цьвах і в долоню не лізе, — сину, оно Богинька тобі напороз-казує, як гуцул цьвихи покрав, та й менше Христові вбили, а то б і ті позабивали; то не кров людська, товарача проступає на руках і на лицях, — ледво зволодали зі сліз і крику; чогось її їдну, все п'яну, впізнавав і з хліва, та так обзивався, — поможе ж тобі й ця чарчина на добрість твою до тварячої смерті; а не спом'яніть мені зле своїм сином, що на крові чарку пригубив, як ми перли ту огорожу вже як-то бичкові на погреб; і баюри, й дощі, і зумисел, і товаряча кров, і п'яниці, і сироти, і вдівці, і приниження всупроти цеї горанки на осінь, і п'яний ґвалт коваля на безтямну жону, — чи це таке викрадання, чи такі випроводини зі світу у світ, чи такі кроти, що поверх землі прокопуються, де яка стежка, де горбик, де окоп, чи таке їхнє кротяче обзивання до п'яного духу по всіх

27 вересня празник Успенія Воздвиженія.

1962

6(24) січня хоронили... бабу Адама 7(25) січня Різдво 14(1) січня хоронили тьотю Веру Матв... 17(4) січня Наташа Корнієнко в 6 годин вечора умерла 19(6) січня Хрещення Н.Корнієнко хоронили 22(9) січня дівчинку народила Дуся... Дем'яна

28(15) січня свиню ганяла на ферму кукурудзу пача... давал...

4(22) лютого заяву написали розписався Прядко Вітя 7(25) лютого Толі послала 2 руб. 15(2) лютого вітер і дощ Стрітення 17(4) лютого Вітя Прядко розписався 25(12) лютого сніг і дощ у Ніли весілля 26(13) лютого Шури день народження 25(12) березня помер дід Заєць молоко 29(16) березня помер батько Дарії Євсіївни Старощук 30(17) березня ще сніг лежить 7(25) квітня Благовіщення день ясний вітер вим... 28(15) квітня дощ 29(16) квітня Пасха день прохолодний ясний

30(17) квітня хмарно 1(18) травня зранку дощик

24(11) травня квочку підсипала

хатах і гулицях, аж вони біду несуть не навкруг хатів, а де яка огорожа прихилена до хлівця, то там собі лапками назначають зимівлю; зо втіхи такої признавалися до немочі вашого сина, як би він собі халабудку зладнав, і не десь, а щоб це була така стіночка облушплена з видніючими замітинами під аж стріху, і на ній звиш гіллячок вишневих з таким слідом од звіяної вітром півзини трухлявої, під якою сойка горішків понаховувала, і щоб така огорожка для не знати якої потреби зіперта на глиняний корж по стіні; і кротячі слідочки, і змерхла земля пилючкою, де призьби й сліду одвіку не знати, — такий йому притулок долі землі; а ще й сухості попід кроквинами вперід снопків, — припиниш ти кротяче риття, і ковалева перегатить води в город, та же ж спину їм не буде, бо кротовини насичуються підземними водами, десь то так дістається звірина джереловиськ, що й мудрі, де криниці копати, збуваються знаття, де подорожник, а де яка травина; і-і-і, цьоцю, мені б цеї кави глитнути, бо перш були війни, то ми про смерть забували думати, ми собі йдемо, начиняні пружинками, і як у кого пружинка хрусне, то й сонечко привітніш зогляне, і вітерець м'якіше дмухне, — та же ж світ не кровлею умивається, а росою святешною, і затишок вповідає, і втіха ж то така, що не знаєш, де твоя воля й до вечора буде; а так то приставлено огорожку на вікування з примерхлими землями, сойчиними горішками, що знай викочуватимуться з маленьких домівок у трохи більші, — та й це вам світ і до світу, і таке гоїння і напасть не пропасти. — Мати дальш Андрушівки ввік не була, а лєтніка їй не займи, — а вони за мудрих нас таких мають, що синів одпроваджують та наймають трактори печі розгорювати, щоб було дітям на рани прикласти якого попелу, якого спорохнявілого сирівцю; та не нам ставати навколішки перед синами, зогнаними зо віту, на попелищі, де печі перш завалом лежать, а стіни й дахи ще придержують на невмирання довічне; а не нам світових калік прихищати й не мати провини й спокутуватися за гріхи світові, і не десь, а на попелищі, — що твоє, а що світове, царю земний, чоловіче; мовчить чоловік, зачарований світовою красою, він буцім дрімає; то світ замикався на твоїй душі, а то вже допоминається чого іншого, — мушу шукати сина, де йому й дім, і душа, де ждання не материне, не людське; де нема йому влади карати і приголублюватися, де не бігти за мулярами і не дослухатися Драгуновського; не прихищатися печі з горнятком кави, не ратувати тварі викраданням цьвахів, — бож-ж, непоратовані сини скликають на поміч замерзлим у рівчаках вдовам при живих

чоловіках, що тим вдовам неміч доперти обіцяну огорожу, неміч здужатися на крик, а — лише-з перегатити півтілом воду в городи, та вкритися ґратовинами непофарбле-ними — та й спокій, та й мир, уповання; заєдно, кого ратувати, — чи мому синові ґратовини з м'ясом здоймати, протоки кротовинням завезювати, над скотарнями колгоспними віки вистоювати та за упокій справляти над здутими тушками і хвалити дух мертв'ячини яко вічніший од духу живого; та й скажеш йому на гаразд його віри, як з цею ношею та гріхами добитися заповіданого світу, що й Богова тяма заблуджує, де рай, а де пекло, — чи тутечки, чи за його спинами, — легше було мені дожидати сина зо світу та прихилятися його колін і душі на руйновиську хати серед люду й худобини; лекше до матері вповідатися чужими голосами та й так передержувати її в вірі невмирущості роду; лекше самій добувати в сповнянні заповіддя вмираючої, постав, дочко, піч, як була, як це не знати якою дорогою вже твоя доля звертатиме, і де ніч, а де день, де поміч яка, а де наруга, де син, а де Бог, де людина, де твар; кожному скажеш, що він дурний, а чи він дурний, розумний — а чи він розумний; кій світові добро, а він тебе ще й зненавидить, що ти вмієш коїти добро, а він не вміє, — постановися до нього злом, то буде тобі й на друге, й на третє коліно позовів та судів, — а що-ж, йдеш тако без лютості й добрювання, та й цій дорозі вкороту не буде, і ти вистановляй вперід себе сина, заблагуючи ласки світової на право водиці скуштувати, — а не назналися ми, не їли трави господні, дюри під кротовинами не обживали, голосами не своїми не обзивалися на помиральні знаки, не йшли гуртами, куди й глас божий немічний доблу-

30(17) травня Кириченко Льоня помер проти середи о другій ночі 31(18) травня хоронили Льоню 6(24) червня дощ 7(25) червня дощ Вознесіння цілий день дощ 13(30) червня Миколина телиця погуляла

17(4) червня Трійця 18(5) червня дощ був ввечері 19(6) червня годині о другій дощик пройшов за радіо платила

26(13) червня дощ пройшов був уночі 29(16) червня Милащенко Стьопа помер

1(18) липня Стьопу Милащенка хоронили Ромашенкова Нюра родила 8(25) липня дощ 12(29) липня Петра Павла дощ вночі був 22(9) липня Скиба Борка помер о другій ночі

23(10) липня похоронили Скибу Борку

24(11) липня гас купила 10(28) серпня шість тижнів Милащенка Стьопи

16(3) серпня баба Настя Ромашенчиха померла Рабкова Надя народила 17(4) серпня похоронили Ромашенкову бабу Настю

кати, аби типір їдно мовчати, знати й мовчати, чути й мовчати, мовчати й мовчати і ще на страшніші суди поставати, де не ти спитуватимеш, а тебе буде спитувано, і не за гріхи чи добрість, а за помисел і не гріха, і не добрості; та не достукаєшся вищого суду, бо приступу і в-оч не буде, а як зазирали у душу батькам і дідам — він на-а-ме-ене-е хоті-ів сказа-ати-и, — так типір уже впослід відпущення на яку хоч волю докрадатися буде помисел на помисел, помисел на страх помислу, і радій волі без права і віри, без суду і спокути, — що гріх світовий, що гріховина людська втовпляються купою на яке хоч руйновисько, і то їдному тра цеглу, ще їдному хоч фарби з полусканих образів на глині, та вкупі ж хвалу складати пам'ятникам на місці старих, та поділяти, що кому неналежане, та галтувати з радощів, що все світове і все люцьке, — то ти волай, де твій син, де твоє що, та й матимеш на вповідок, а то ж їхні сини, а то ж їхнє будь-що, і то ж не тобі їдній нести і тут і туди усе своє, а купою приступитися та торигати — в'чиняй-но, хто ти тамечки не є, бо ми всі твої діти, і нема вже на нас кожному ні гріха, ні добро-чиння, а є їден гріх, та й то не наш, а коїли добрість, то лиш понад себе, — казано нам було те й се, ми сповняли, дарованого зрікалися, то чим іще накарати себе, — не отворяються двері храмів небесних, бо храми земні поруйновано, не обзивається всевишня душа, бо ж запродано найпослідуще; бо тим, що є невинуватий, ти і є винуватий.