То це ти такий попасич чужих слідів, чужі прикмети позоставлювані примикаєш, — вертайся і раз, і вдруге, і втретє замочка цього посмикати: аніяк віри нема, що замикано. Другий такий тобі Січкар, що й од хати вертається замочка посмикати на майстерні; і сну тобі не буде, бо одне знаття: всеїднак незамикано. Та з якої дороги тобі вертання буде, — а не знати дороги, а сну не зазнати, аби схоплятися з переляку; світ оно який мудрий: то дітьми тебе заворожить, то мотоциклами та машинами памороки заб'є. Тако-о-ого світу, тако-о-ого всього, що ов. І не вийти з цього двору-райочку, та й назад уступу не буде: замикано. Цим-го дітям забавка водити десь бабою дурнуватою, та й покинути десь, а самі вдома! Гукнула б на півсвіта, та імено не згадає. Пождіть-но, пождіть, ще ви в баби попросите. Але чого це вона цього Степана злякалася, цього Кенду, чи це Бурлака був; тамо аж у вуличці глибокій гукав, щоб сідала, він вивезе аж до школи. Гі-і, та й знатиме, чиї це такі шкодливі водили її, а жадного знаку на вертання не лишили. Бабо, дайте рубля, то вивезу, — вивезе десь на оборот світа та й скине в яру. Так допомкуються тих грошей, ніяк собі віри не складуть; ці баби на ввесь світ багачки, мають собі на похорон, а більше не тра. Та ці гроші їм здоровецькіші, як усі світові гроші. Бо ці гроші видко на увесь світ, а ті поховані так, що й знаку не знати, — а вони на ці видкі гроші зазіхи мають, а вони в землі палюгами залізяними штрикають, і сниться їм дзенькіт об скрині обкуті. Предки скарбів надбали та й позакопували, — вони знаходять бляшанки з усякими планами, і бульдозери заганяють в землі прорви робити, — то цим треба на пляшку, а комусь то геть всенькі гроші. Цей возьме, то хоч до яру одтарабанить на вічний спочинок, а тим смерті твеї не треба, їм треба потроху забрати та й бачити, який ти жебрак, — вони ще хочуть мати мудрість із твого жебрацтва. Вони такий клопіт мають: ті приходять новий лад встановляти, а тим часом по замуляних рівчаках, що колись аж такими морями були, такі кораблі плавали, скарби вишуковують та й ладу не наведуть, і скарбів не познаходять. Ще одиц розум каже, я мудріший, я буду правив, та й посліднє оддай задля права хоч причинуватим добути якогось віка. А цих мудрих уже й не вистарчає на тебе їдну, вони вже не годні за твею душею впольовувати. Та й так хіба не буде — й мудрість чиясь комусь одригнеться, вжахнеться хтось наслідків мудрості своєї, бо й тобі туто жити, а де ж ти дінешся, у якій кам'яниці сховаєшся, будь і ти божевільний.
Позоставляють грунти, де раніш панували, та й вйо на нові землі, коли ж глядь: а нема нових землів; уже ті, кого ви мудрості свеї навчали, мудріші од вас, їм не тра заживати осель, їм увесь світ оселя, позбулися й смаку до їжі, то чим ти їх теперички приманиш; ходжу осьо й наспівую, такі-і-і пісні прискла-довуються, кругом воля та пустка; діти розуму як старі набувають, а старому дай погратися чи листочком або камінчиком, гу;х-а. Прошу в Марти кота, а вона мені якусь вде-жу, якісь шклянки, а мені тра кота, щоб водити на мотузочку. Кіт як гавкне, то на півсвіта чувати, — де який мотоцикл, яка влада, він тако настовбу-урчиться. Заведеш собі козу, з рота свого годуватимеш, щоб та отрута до молока не спливала, та й буде котикові-муркотикові на щодень. Була собі вільна дорога на хутір — чи ворогові, а чи так кому, а це й того хутора їдна тільки хата, і спробуй вдерися, — такі брили понаго-рюють, що драбиною не перелізеш; то знала таку стежину кладовиськом, ще якось туди сторожівство це не занадилося. Де якого рушника відрихтуєш, навгинці та скраданням яку бур'янину зосмикнеш на забутих горбках, та й тобі наче вільніша дорога. Але на здумай признатися, як тобі серед мертвих вільно ходити, а од живих тікати й тікати, — приставлять до кождої могилки такого сторожа, усе поросте бур'яном, і земля стане ревом. Вільно тобі де ступати, а лиш не просто йдеш та ідеш, — ще ж і право здобудь перед оком невидним: пристане й до цих-о воріт наджидати якого похорону. — Уже й на вашому кутку, Женько, а не чувати музик, не видати люду. То ви мені й ще їдні ключі оддаровуєте од незамиканої хати, аби мені довша дорога була. Аби ці сторожі ганялися за такою ключницею та закликали
22(9) лютого похмуро і дужий вітер а з третьої години вияснилось сонце
23(10) лютого теплий ясний 24(11) лютого ясно і хмарно і вітер 25(12) лютого до обіду хмарно і дощ крапав а після обіду ясно
26(13) лютого ясний 27(14) лютого один тиждень минув посту зранку дощ а після одинадцятої вияснилось і хмарно 28(15) лютого сонячно і тепло 1(16) березня сонячний Тасина мама померла чотири години дня 3(18) березня хоронили Тасину матір
12(27) березня хмарилось і прояснилось 13(28) березня Пасха ясний день і дужий вітер
20(7) березня вітер і холодно мороз 24(11) березня Зіни день народження 26(13) березня вночі дощ 27(14) березня вітер дужий 30(17) березня дощ крапав теплого Олекси 1(19) квітня дощ вночі кропив 6(24) квітня Фроська померла Мальована 7(25) квітня похмуро і мрячить
владу, що я в них хліб одбираю та на ввесь світ сторожівство хочу мати. Я по всіх хатах папірці зоставляю, — ось наслиниш собі олівця та й записуєш, коли там де у кого похорон; вбираєшся святешною бабою, а чорну хустку в пазусі носиш. Осьдо перепнуся та й діжду на воротах мерлеця святого. Дощі мені хустку обкрапають, ключі в кишенях зоржавіють, — я собі зоддалік похоронів ступатиму. Я й свому синові похорони справлятиму за чужими синами, біля того хреста дубового вклякну, що під ним нічиєї могили немає, тільки думай, що там могила, тілько наглядай, як попи наїжджі не поділять хреста, але не могили, — не дотягтися вже хрестовини рушника порівняти, такі-і-і хрести вистановляють. А я пам'ятаю усі могилки, й хто де лежить без одправи, — Лагута клене, що не може вкосити доладньо поміж горбками, такого понастригує! Я до кожної могилки вклоняюся та записую в календарик імення, такі чубчики трав'янисті мені поштрикують руку, — лекше було тим горбкам ховатися під травою, як тепер ясніти на світ та нагадувати про себе. Я за всіма померлими відправи роблю, а не маю де вклонитися синовій могилі; деревина з кущами заступають мені дорогу: то ти ще не всім могилкам уклонилася, ще тобі не вільно ступати, де ти хочеш. Ото не хитрі ці баби, скажи-но, — за чужими похоронами вкрадаються, останню скраю кладовиська шипшинову гілочку вмилостивиш, аби пустила у рів. Приставляєш драбину до крайньої скиби, наспівуєш, якого синові піджачка впозичиш, яких чарок на обід впрохаєш, та й ще собі маєш право пройти й цього разу повз набурмосену сторожу. — Ви не бачили, Женько, що то бігло за мною, що то так донюшковувалося мого сліду, таким гоком висвердлювало дюрку на спині в куфайці: то ти знаєш, ти пам'ятаєш, ти бачила, чула! Каже мені голос: не обзирайся, ще ти не на тому горбку, де стати тобі й обзирнутися, та й зобачити і не страх, і не що, а вже вішність таку — то їм тра чужинецтва, безхаття на всенький світ, та й мого напоуму, аби я все бачила, чула та знала, їм тра віку мені доточити, щоб я у безвіку пробувала, а все своє, що я маю та знаю, носила у пазусі і нікому не признавалася. Та й цю хустку бійсь хоч хрензлика показати, бо враз наскочать та й ну галасувати, яке то крадене при душі тулиш, — от же ж тобі й твоє крадене аж миліше, й твоє знаття впокійніше. Не тра тобі розуму, одбіжиш і страху, як хтось розум і страх, і злодій на ввесь світ. Блукай, бабо, вішнім життям, тереби собі хрензлика в пазусі, — нам отаке добро! їм тра мати причи-нуватого на ввесь світ, аби своє божевілля ховати, то враз уже п'ятами впоперед ступають, а регочуть навиворіт душі, то враз
давай-но санітарів прикликувати, владу за петельки хапати: оно-го хто світ збаламутив, оно кому ліків на розум та попелу на голову, хай спокутує. Не вженешся за світовим гоком невидним, у чорні дюри вступай з того й того боку замикані, що ні тобі виступу з них не бути, й ані кому вступу туди не зазнати. Думала, вже кіля тої хати стою, де мені ключі винесуть на моє вічне сторожівство, — аж коли тінь така заступає півсвіта. Рип-нешся заступити голову од тіні півсвітової, зо кілька хрензликів виснуєш попри гочі, чоло, такий прохолодок з душі нагрібаєш на розум та й зір: от же ж мала забрати останнього фартушка, останнє святешне убрання, а не дознала, в якої майстрині дешевше, — усе собі такий дарунок, аж ціни йому не складеш. Мені фартушика не страх надіп-нути, то їм за хустку одно клопіт — що то за циганка селом гасає та видурює в людей, — я в фартушку така хадзяйка, що хто не глянь, то кажуть, це Богинька кіля нової хати порядкує. Мені й до могилок приступиться легш, як такі бережки повишивані хрестиком, геть як-то на рушничках на хрестах. Ще-но вступилася з цеї баюри, а вже тінь подвір'ям геть заснувала й вікна покрила, — вступає Катря з порога з цим фартушком на руках таких гостей з рушником а без хліба стрічати. Тінь аж вникає долі, поповзом приступається, вже пів стіни, по пів вікон чимсь таким сірим заквецює; а діждали якогось анцихриста, що й тепер бійсь його розпізнати, зо страху вічного і чию хоч спокуту приймеш, і хоч мовчання анцихристові буде вгодне. Вжахнеться тілько рушничка на руках, що йому приповзу не даватиме далі. А граблями такими догребуватиметься споришем, досукуватиметься одежі хапнутися, — прости мені. Чи це така знов війна, аж гудом
8(26) квітня Фроську Мальовану хоронили 10(28) квітня зранку хмарно дощик крапотів а після дванадцятої вияснилось і на вечір хмарно Пасха 11(29) квітня туман хмарно 18(5) квітня ясно вдень а ввечері дощ 20(7) квітня ясний 1(18) травня третій тиждень од Пасхи 4(21) травня я їздила в Кіровоград 6(23) травня Катька Номеровська померла свято Григорія я приїхала з Кіровограда 7(24) травня Катьку Номеровську хоронили Чайки Валі день народження 8(23) травня чотири тижні од Пасхи 13(30) травня ввечері і вночі йшов дощ 15(2) травня п'ять тижнів од Пасхи 19(6) травня сонячно і тепло Трійця 30(17) травня хмарно і ясно вітер дужий 3(21) червня дощ 8(26) червня дощ Фроська Старощучка померла хоронили 9(27) червня А.Старощук почав хату будувати 10(28) червня дощ С.Фроську хоронили Новикової Марусі день народження 12(30) червня Шпачиха баба померла дощ крапав 13(31) червня ввечері дощ трохи
дрижить земля і поцюди, — якісь літаки з-під землі ґля Розкопаної випурхують і мережать біленькі слідочки верхом неба, душу геть тако забирає за тими слідочками, а тоді вертає напохляп: брижать слідочки, сироваткою розтікаються, такими хрензликами, що вони білі, а в неї на хустці ще й чорні.