Як темно стало. Десь сонце скрилось. Глуха стежинка у морок кличе; Між сірих грабів берези білі – Як похоронні свічі. Збуджаю пущі, повні дрімоти, Тривожу думи конвалій. Дерева шепчуть: "Мандрівче, хто ти? Невже ти підеш ще далі?" 1927 З книги "Вересень"