За двома зайцями

(Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях)

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

П р о к і п С в и р и д о в и ч Сірко — міщанин, має крамницю.

Я в д о к і я П и л и п і в н а — його жінка.

П р о н я — дочка їх.

С е к л и т а Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка.

Г а л я — її дочка.

Свирид Петрович Г о л о х в о с т и й — промотаний цилюрник.

Н а с т я

подруги Пронині, манірні.

Н а т а л к а /

X и м к а — наймичка у Сірків.

П и д о р а — поденщиця у Лимарихи.

С т е п а н Г л е й т ю к — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

М а р т а — бублейниця

У с т я — черевичниця гості у Лимарихи.

М е р о н і я — живе при монастирі /

Д в а б а с и

Й о с ь к а — жид.

К в а р т а л ь н и й , к а т е р и н щ и к, м і щ а н е і л ю д.

Дія перша

(Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним баркан і знов якийсь садок і домик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір.)

ВИХІД І

(П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Сидять на лавці біля дому.)

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чим же гарно?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. І меле разом, і шеретує...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну...

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита по-стародавньому, по-божественному, а цей...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так що ж, що поштує!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький...

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Вигадай ще що!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й вигадаю!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

(Стара мовчить надуто.)

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та годі вже!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора... Да не зайдет сонце во гніві вашім...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старість і шматок хліба, і закуток.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А працювали ж зате як, рук не складаючи!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То що ж! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да не увійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та з чужої кривавиці не користувалися!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Здається, уже на нас голубе, нікому й скаржитись!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як же гандлювати без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так... А наградив-таки нас господь дочкою — розумні!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А за який час? Довго там побула?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати у науку — на муку, аж до загину!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Грошей шкода було, а дитини то ні" що за три місяці змарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То нічого: одпаслися ж дома; одно тільки негаразд...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що там? Уже знов почав вередувати?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й мовчатиму, а тільки той пенціон...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що пенціон?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . От тут у мене сидить! (Показує на потилицю).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знову?

П р о к і п С в и р и д о в и ч (зітхнув). Та й мовчу ж!

Чути знавдалі гуртову пісню:

Не щебечи, соловейко,

На зорі раненько,

Не щебечи, манюсенький, Bis

Під вікном близенько! /

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А славно співають! Я страх люблю хлоп'ячі співи!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Славно, славно! Затра неділя, а вони гукають.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А коли ж їм і погуляти, як не під свято! За будні натрудяться!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То й розходились би спати, а то й самі не сплять, і другим не дають... (Позіха).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. То й іди ж собі спати, хто ж боронить?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я б уже такий, щоб і лягати, та Проні ж ждемо.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А правда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; ти б пішов та знайшов їх!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Де ж я їх буду шукати? Та їх і кавалер проведе.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та проведуть... кавалерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не бійся — не маненькї. (Позіха здорово). Ой господи помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіха і хрестить рота). Чого це я так позіхаю?

Я в д о к і я П и л и п і в н а (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.

П р о к і п С в и р и д о в и ч (позіха знов). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роздерся!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й…

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А ти думаєш, мені гарнодивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. З якого це часу з мого рота стала верша?

Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Пху Пху! (Розсердившись,пішла).

П р о к і п С в и р и д о в и ч (почухав голову). Розсердилась моя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись.(Виходить теж у ворота додому).

ВИХІД II

(Міщане, міщанки і хор.)

Хор (за коном, але ближче).

Твоя пісня дуже гарна,

Гарно ти співаєш:

Ти щасливий, спарувався Bis

І гніздечко маєш. /

(Через кін переходить кілька пар:— дівчата з хлопцями і самі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці,рукавичках. Полебезивши, одскакує до других.)

Г о л о х в о с т и й (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,— дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).

Хлопці, хор (входять на передній кін).

А я бідний, безталанний,

Без пари, без хати;

Не довелось мені в світі Bis

Весело співати! /

(Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.)

1-й б а с. А в нас баси кращі... у них як побиті горшки!

2-й б а с. Або як старі циганські решета!

У с і (сміються). А справді!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?

1-й б а с. Звичайно, братський.

2-й б а с. А я кажу — семінарський,

1-й б а с. Ба брешеш!

2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!

1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?

2-й б а с. Ну, що ж? Кирило, та й годі.

1-й б а с. Ет!

С т е п а н. А хто, по-вашому, панове, розумніший у, Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Г о л о х в о с т и й!

С т е п а н (регоче). Ото ушкварив!

1-й б а с. Попав пальцем у небо!

Д е х т о. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!

Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить помученому, що й не второпаєш!

С т е п а н. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?

Хлопець. Чого ти присікався?

С т е п а н. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!

Д р у г і. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений таки паном діло і ходить, і говорить по-панському!

С т е п а н. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!

Д е х т о. Та годі вам за чортзна-що змагатись!

С т е п а н. І то правда, пху!

Д е х т о. Од міщан одстав, а до панів не пристав.

С т е п а н. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...

С т е п а н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив— то так!

1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх—-біда!

2-й б а с. Та то ж через теє С т е п а н на нього і гори верне.

Д е х т о. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.

С т е п а н. Одбив би я йому печінки!

Д р у г і. О! Він хваткий!

1-й б а с. А в тебе уже є коханка?

С т е п а н. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!

Д е х т о. Єсть, єсть... 1-й б ас. А хто?

Х л о п е ц ь. Г а л я Лимаришина.

1-й б а с. Гарна? Хлопець. Чудо яка!

С т е п а н. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!

Х л о п е ц ь.