Хрест над Дніпром

АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ

ХРЕСТ НАД ДНІПРОМ

Історичні оповіді про прийняття віри Христової на Україні

КНЯЗЬ-ПЕРЕМОЖЕЦЬ

Зо славою переможця повертався князь Володимир Святославович з-над Волги, із походу на камських болгар1. Легкими чайками неслися княжі судна Дніпром, білу піну збивали могутні удари весел на його хвилях, грімко неслась бойова пісня плесом ріки.

В Києві — стольному городі — рух і метушня велика. Лунають веселі й радісні оклики.

— Наші, наші вертаються! — гомонить вулицями. Чоловіки, жінки, молодь, дівчата, дітвора — всі

вибігають на вулиці й облягають обабіч дорогу від Боричевого уїзду аж до княжого терему. І здовж несуться оклики:

— Вже причалюють! Вже причалили! А незабаром:

— Вже дружина уставилася, вже рушає!

І справді похід рушив уже. Попереду князь Володимир у золотистому варязькому шоломі, в цвітастій луді , легко накиненій на рамена, а під нею лискучий панцир, положений на синю свиту; на ногах зелені сапоги . Сидить князь Володимир на гарному білому коні; в руці у нього скипетр, жирований самоцвітами, а при боці довгий варязький меч. Гордо та сміливо споглядають сиві очі князя; відбивається в них радість і вдовілля; довгий білявий вус звисає на долину.

Біля князя їдуть його найближчі старшини: дядько Добриня, тисяцький та Вульфаст, що його кияни звали "Вовчим хвостом", який торік переміг Радимичів. їде біля князя теж старий воєвода Свенельд та інші.

А за ним, рівною твердою ходою, йдуть полки. Зараз за київським полком ведуть колодників . За колодниками їдуть скрипучі теліги5 зо здобиччю. А за ними знову полки: новгородський, деревлянський, червенський, дреговицький, полоцький, сіверський, волинський і тиверський. Вже князь зо свитою на Боричевому уїзді, вже наближається до воріт. Воротар відчинив ворота, заграли сурми, а зібраний нарід кличе:

— Слава, слава, слава князеві Володимирові, слава, слава, слава!

Матерій батьки шдхоплюють малих дітей на руки й показують їм та говорять:

— Гляди, цей на білому коні попереду — то наш князь Володимир!

А князь уже наближається до терему на горі.

Перед княжим теремом стоять: княгиня Рогніда із чотирилітнім синком Мстиславом, княгиня Евтимія, грекиня з роду, вдовиця по князеві Ярополку з сином Святополком й інші княгині з їх жіночим почотом і дворецький із гриднями та отроки . І ГуТ стали кликати всі:

— Слава князеві Володимирові, слава, слава! Князь зсів з коня та повагом подався в терем. За

ним подалися туди й жінки та дворецький. Тисяцькі повели своїх дружинників у Київ на спочинок:

Князь Володимир при помочі отрока скинув з себе зброю й переодягся в легкий домашній одяг та пішов у терем, щоб повітатися з домашніми.

По обіді покликав до себе дворецького та випитувався в нього, що зайшло нового в палаті, що склалося в Києві за час його неприяви.

— Ніщо, ласкавий княже! — відповів дворецький Збислав. — Тільки багато тяж8 жде на твій суд.

— Завтра буде суд. Вже рано покличеш тяжебних із видоками та послухами .

І подався князь Володимир у кімнати княгині Марії, болгарки родом. Тут застав і княгиню Ев-тимію.

Обидві вони були християнки грецького обряду то й дружили з собою. Коли князь увійшов, сиділи обидві на лаві, застеленій дорогим грецьким килимом, та розмовляли. На долівці, теж застеленій килимом, гралися діти: Борис — син княгині Марії —й Вишеслав та Святослав — сини княгині Розалії, чешки родом.

Заки князь Володимир увійшов, зачув голос Бориса:

— Я проситиму Бога в молитвах, щоб батько наш став християнином і завів християнську віру в усій державі!

Князь Володимир дуже любив малого п'ятилітнього Бориса, й ті слова хлоп'яти, сказані рішуче, вразили його. Він подумав:

— Цей малий немов висказує мої думки, немов знає, що я вже від року думаю над тим, що наша слов'янська віра не підходить моїм змаганням...

1 ввійшов у кімнату. Обидві княгині й діти підвелися, щоб повітати його.

— Вітай нам, переможче болгар! — сказала княгиня Евтимія.

— Вітай, князю, бохмачів11 — сказала княгиня Марія.

— Вітай нам, отче! — привітали князя діти.

— Вітайте мене всі! — сказав князь Володимир і додав, звертаючись до княгині Марії: — Мир матимемо з камськими болгарами.

-Чи велику данину плататимуть болгари? — спитала княгиня Евтимія.

— Ні, не плататимуть нам данини,— сказав Володимир. — Я хотів іти на їх столицю та змусити їх, щоб платили мені данину, однак дядько Добриня вставився за болгарами. Він казав:

"Я оглядав колодників, і всі вони в чоботах, цим не платити нам данини. Поїдемо шукати лапотників , щоб платили данину. Болгари схочуть визволитися скоро від плачення данини, а війна химерлива: раз дає перемогу одним, інший раз другим. Найкраще війти з ними в торговельні зносини, то більше буде нам з цього користі, як із данини".

— А дядько Добриня розумний муж і завжди добре порадить. Отже я його послухав й замирився із каганом камських болгар. Ми підписали вічний мир із болгарами.

"Тоді не буде між нами мира, — сказано в умові, —як камінь почне плавати, а хміль буде тонути. Наші гості мають повну свободу в державі камського кагана, а їх у моїй. Маємо собі й дружинами помагати у війнах".

Поговоривши ще з обидвома княгинями та з дітьми, перейшов князь Володимир у терем княгині Рогніди, а від неї до інших княгинь. Всюди теж отроки приносили багаті дари княгиням і їх дітям.

1 всюди на княжому дворі царила велика радість і втіха. Радість і втіха панували теж у всьому Києві. Найбільше раділо київське купецтво, що князь заключив таку корисну для них умову з багатою камською Болгарією. Вони стали готовити вже всякі товари для вивозу над Волгу й Каму.

Незабаром уже прибули теж і болгарські гості відтіля. Зайшли вони й на княжий двір. Князь Володимир не щадив грошей і закупив багато всякого товару для себе, для княгинь і для всього двору свойого.

З одним із купців, якого знав уже здавна, зговорився князь про віру та виявив йому свій намір покинути поганську віру й прийняти віру в одного

Бога.

— Бо мені так каже мій розум, — говорив князь, — що мусить бути один Бог, який сотворив увесь цей світ і нас людей. Але є більше вір в одного Бога — отже, не можу рішитися: яку мені вибрати?

На те відповів старий болгарин:

— Княже ласкавий! Я міг би й повинен би радити тобі прийняти нашу віру, бо для мене моя віра найкраща. Але ти певно схочеш, щоб я тебе переконав, що наша віра найкраща й одиноко правдива?! Але я купець, розуміюся добре на купецьких справах, а на правдах віри краще від мене розуміються наші духовники, глибоко вчені в законах віри. Вони могли б тобі як слід з'ясувати: чому наша магометанська віра краща від іншіх. Так само в інших вірах: грецькій, німецькій і мойсеєвій — є мужі, свідущі основ правд своїх вір. Коли згодишся на це, то я скрізь, куди приїду, заявлю, що ти хочеш прийняти нову віру. Отже, нехай володарі цих країн пришлють своїх учених мужів, щоб захвалив тобі кожний свою віру.

— Згода! — сказав князь Володимир. — Буду тобі за це дуже вдячний.

— Коли так, — сказав купець, — то позволиш, що я насамперед сповіщу по це нашого кагана.

— Хай буде так! — погодився на це князь Володимир.

КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР ПІЗНАЄ РІЗНІ ВІРИ

Недовго ждав князь Володимир на приїзд учених у вірі мужів різних народів.

Перші прибули болгари з-над Ками вже весною 986 року.

Болгарські вчені мужі сказали:

— Княже Володимире, хоч ти князь мудрий і розумний, та не знаєш закону, бо ваша віра блудна. Вірите в ідолів1^, що самі їх робите, й не маєте списаних наук віри. І ми колись були такої беззаконної віри, але як пізнали віру в одного Аллаха, пізнали науку його пророка Магомета , то покинули нашу стару, блудну віру.

І спитався князь Володимир:

— Яка ж ваша віра?

На це відповів провідник посольства:

— Ми віруємо в одного Аллаха, всемогучого володаря всього світу, який є твором його волі. Аллах зіслав між людей пророка Магомета, щоб він навчав людей, як треба служити й поклонятися Аллахові.

— Яка ж наука вашого пророка і як він каже служити вашому Богові?

— Наш пророк учить, — сказав на це провідник, — що Бог уже згори призначив кожному його долю. Хто на цьому світі багатий — той на тому світі буде теж багатий; хто на цьому був нуждарем — той і на тому світі буде нуждарем; хто тут панує — той і там буде панувати, а раб і там рабом залишиться.

— Це дуже несправедливо! — Завважив князь Володимир. — Повинно бути так: хто чесно живе тут — там йому нагорода, а хто нечесно — там йому кара.

— А чи ти думаєш, княже, що багатство — не щастя, а нужда нещастя? Ні, княже, щастя в тому, щоб чесно жити й вірно та щиро служити Аллахові та виповняти його закони. Вже тут на землі, княже, часто великий багатир чується нещасливим, а нуждар чується щасливим уже на віки. Потім говорив йому про всякі приписи, як має жити вірний магометанин і багато іншого. Згадав також, що Магомет заборонює їсти свинину та пити вино.

— Через те одно важко буде нам прийняти ваш закон, бо "Руси веселіє — пити єсть"... Не можемо без цього жити.і. — І закінчив: — Якби воно не було — то я мушу нарадитися з моїми мужами, бо це ж не тільки я, але й увесь мій нарід має змінити віру.

1 відправив послів у їх землю, обдарувавши щедро всіх на прощання.

Другі з'явилися на княжому дворі духовники з Німеччини, як посли римського папи. Вони сказали князеві:

— Славний і могутній княже! Вістка про те, що ти хочеш змінити вашу блудну віру на правдиву віру в одного Бога, дійшла аж до Риму, до святішого Вітця, папи римського, що поставлений Богом на те, щоб ширити на землі Царство Боже. І святіший отець присилає нас до тебе й переказує нашими устами: "Земля твоя така, як і наша земля, але віра ваша — не така, як наша. Наша віра — це світло! Ми поклоняємося Богу живому, що сотворив землю і небо, сонце, місяць, та зорі й усяке живе сотворіння. А ваші боги — ідоли, зроблені вашими руками. Вони не в силі ніщо сотворити".

І пригадав собі зараз князь Володимир, що подібно говорив йому варяг Теодор, який погиб тому три роки з рук роз'юшених киян, бо не хотів дати сина на жертву Перунові.

І задумався князь, а по хвилині спитався:

— А які ж є ваші заповіли? А папські посли відповіли:

— Чесно жити, вірно Богу служити, а щоб легше поборювати спокуси — постити скільки можна. А як хто п'є чи їсть, то все на славу Божу.